Юрій Терещенко - Український патріот з династії Габсбургів

135. Керенський Олександр (1881–1970) — російський політичний і державний діяч, за фахом — правник. Присяжний повірений, член Російської партії соціалістів-революціонерів (ПСР). Депутат IV Державної думи. 1917 р. — заступник голови Петроградської ради. 2.03.1917 р. увійшов до складу Тимчасового уряду як міністр юстиції, у травні-вересні 1917 р. — військовий і морський міністр, від 8.07 до 30.10 1917 р. — міністр-голова Тимчасового уряду, від вересня — одночасно верховний головнокомандувач. Після більшовицького заколоту в Росії — організатор військового наступу 3-го кінного корпусу генерала П. Краснова на Петроград. Від 1918 р. в еміграції.

136. Гофрат (нім.) — надвірний радник — почесний титул урядовців і діячів у Німеччині та Австро-Угорщині.

137. Барвінський Олександр (1847–1927) — відомий український галицький громадсько-політичний діяч, педагог, учений-історик. Професор учительської семінарії уЛьвові. 1891–1907 рр. — посол до Австрійського парламенту, 1894–1904 рр. — посол до Галицького сейму. Від 1890 р. виступав прихильником т. зв. «нової ери», що мала на меті досягнути порозуміння між поляками і галицькими українцями, які стояли на ґрунті австрійської державницької ідеї. Таке порозуміння, на його думку, мало сприяти громадсько-політичному, культурному та соціально-економічному розвиткові українців. Засновник Християнсько-суспільної партії. Видавець і редактор щоденника «Руслан» (1897–1914). У листопаді 1918 р. призначений державним секретарем освіти й віровизнання ЗУНР.

138. Українське парламентське представництво (Український парламентський клуб) — об’єднання українських депутатів, обраних у 1907 р. в Галичині і Буковині до Австрійського парламенту згідно нового виборчого закону Австро-Угорської імперії. Налічувало 30 депутатів, головою обрано Юліяна Романчука. До складу клубу входили відомі українські галицькі і буковинські громадсько-політичні діячі: В. Будзиновський, М. Петрицький, Т. Старух, Л. Цегельський, В. Бачинський, К. Трильовський, К. Левицький, М. Василько та ін.

139. Тісса Іштван (1861–1918), граф — політичний і державний діяч Австро-Угорщини, угорець з походження. Один із ініціаторів створення (1910) і лідер Партії національної праці. 1903–1905 рр., 1915–1917 рр. — прем’єр-міністр Австро-Угорщини. Прагнув до збереження дуалізму в імперії. Виступав проти оголошення ультиматуму Сербії. Після відставки командував гусарським полком. Убитий під час революційних подій.

140. Вілкенс — австрійський дипломату 1917 р. — урядовець Міністерства закордонних справ Австро-Угорщини. Був однокласником барона М. Василька по Терезіануму. Див. прим. 150.

141. Візнер, барон — австрійський державний діяч. У 1916–1918 рр. — заст. міністра закордонних справ Австро-Угорщини О. Черніна.

142. Рудницький Степан (1877–1937) — визначний український учений-географ. Засновник української політичної і воєнної географії, картографічного напрямку в українській географії. Від 1908 р. — доцент Львівського університету. У 1918–1919 рр. — радник уряду ЗУНР з економічних та політико-географічних питань. На еміграції — один із засновників Українського вільного університету. Професор і перший декан філософічного факультету. Професор вищих шкіл уЧСР. Від 1927 р. викладав у вузах Києва і Харкова, засновник і директор Інституту географії та картографії ВУАН. Від 1929 р. — академік ВУАН. У 1933 р. був репресований органами радянської влади. Розстріляний у 1937 р. Реабілітований посмертно у 1965 р., і у 1990 р. поновлений у званні академіка НАН України.

143. Томашівський Степан (1875–1930) — український історик, публіцист і громадсько-політичний діяч. Дійсний член НТШ, від 1913 р. — голова і редактор «Записок НТШ». Член Бойової Управи УСС, радник української делегації на мирній конференції в Парижі (1919 р.), голова дипломатичної місії ЗУНР у Великобританії. Співробітник часопису «Українське слово», редактор тижневика «Літопис Політики, Письменства і Мистецтва» (Берлін, 1923–1924), «Політика» (Львів, 1925–1926). На початку 1920-х років очолював українське видавництво «Ратай» у Німеччині. Доцент і екстраординарний професор східноєвропейської історії Краківського університету (1927–1930). Позаштатний професор Українського наукового інституту в Берліні (1927–1930).

144. Оппенгеймер — урядовець Міністерства закордонних справ Австро-Угорщини.