Юрій Терещенко - Український патріот з династії Габсбургів

127. Йдеться про Е. Ляришенка. Див. прим. 9.

128. Відповідь на лист батька В. Габсбург надіслав до кількох українських часописів закордоном. Зокрема, газета «Український прапор» (Відень, 12 лютого 1921 р. — C. 6) опублікувала її у вигляді листа ерцгерцога до редакції:

«Лист до редакції

Впов. п. Редакторе! Не відмовте помістити слідуючу заяву в справі листа мого батька архикнязя Карла Степана, опублікованого польським офіціальним пресовим бюро:

Мій батько заявляє прилюдно, що він і ціла родина не погоджуються з моїм поступуванням і не похвалюють його. Це може тільки відноситися до моєї національно-політичної діяльносте, бо в моїм приватнім і родиннім життю, я не зробив ніколи нічого такого, на що моя родина могла б аж публічно реагувати. Щодо моєї національно-політичної діяльности, то маю честь прилюдно заявити: По перше я повнолітний на основі українського горожанського закону, який я для себе визнаю; я також повнолітний по родинному законові, котрий мене не зобов’язує, але може зобов’язує мого батька. З уваги на це не признаю над собою жадної опіки і поступаю так, як уважаю за відповідне.

По друге: стверджую, що я не похвалюю цілої політики, яку супроти українського народу вела моя родина з постійною кривдою для того ж народу на протязі століть. І тому це був один із мотивів, який спонукав мене піти на службу до українського народу і української республіки, та цю службу я виконаю вірно до кінця, — все одно, на якім становищі поставить мене українська легальна влада і без огляду на те, чи це подобається мому батькові й нашій родині, чи ні.

На всякий випадок прилюдно зачіплений, мушу прилюдно висказати своє здивовання, що мій батько піддався до цеї міри впливам поляків, роля яких не належить до благородних ані у відношенню до народів, які стремлять до свободи, ані у відношенню до тих, яким вони вічно на колінах присягали вірність.

Відень, дня 10. лютого 1921.

Василь Вишиваний,

полк[овник] У.С.С., бувший Архикнязь Вільгельм»

129. Кербер фон Ернст — неодноразовий прем’єр-міністр австрійського уряду, востаннє — заступник прем’єра Штірка від кінця жовтня 1916 до середини грудня 1916 р.

130. Йдеться про Українську Національну раду у Петрограді — представницький орган українського руху, створений 19.03.1917 р. До її складу ввійшли представники ТУП, УРДП, УСДРП, Української фракції Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів на чолі з О. Шульгиним, Петроградського тимчасового революційного комітету, Української ради військових депутатів та ін. українських політичних та громадських організацій. Виконавчий комітет очолював О. Лотоцький. Рада репрезентувала Українську Центральну Раду перед Тимчасовим урядом, мала свого представника в УЦР. Проіснувала до середини травня 1917 р., коли її функції перебрав комісар України при Тимчасовому уряді П. Стебницький. Під час аудієнції лідерів Української національної ради у Петрограді у голови Тимчасового уряду Г. Львова 23.03.1917 р. останньому були запропоновані кандидатури на посади комісарів Тимчасового уряду до українських губерній. Під час цієї зустрічі Г. Львову була запропонована кандидатура Д. Дорошенка на посаду губернського комісара Галичини і Буковини, яка невдовзі і була затверджена.

131. Мілюков Павло (1859–1943) — російський політичний діяч, один з організаторів і лідер Конституційно-демократичної партії (кадетів), учений-історик, журналіст, публіцист. Член ЦК партії, редактор її друкованого органу — газети «Речь». Депутат III і IV Державних Дум, у 1917 р. — міністр закордонних справ у першому складі Тимчасового уряду, у травні 1917 р. вийшов у відставку. Підтримав корніловський заколот. Увійшов до Передпарламенту від партії кадетів. Після Жовтневого перевороту 1917 р. — член Донської громадської ради. У 1918 р. перебував у Києві, де очолював ЦК партії кадетів, планував за допомогою німецьких військ повалити радянську владу в Росії. Напередодні повстання Директорії виїхав за кордон. Редагував у Парижі партійний орган «Последние новости».

132. Йдеться про концепцію перебудови Габсбургської монархії на засадах трьох складових: австрійської, угорської і південно-слов’янської.

133. Мова йде про українців у Великій Україні.

134. Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870–1924) — організатор і лідер більшовицької партії, засновник радянської держави — РСФРР.