Юрій Терещенко - Український патріот з династії Габсбургів

107. Фоліс Йосип (1862–1917) — український галицький громадський діяч і меценат. Греко-католицький священик, депутат Австрійського парламенту від 1907 р. Пожертвував власний будинок і кошти на українську національну справу.

108. Ймовірно, йдеться про А. Шептицького.

109. Очевидно, В. Габсбург мав на увазі польську репрезентацію в Австрійському парламенті.

110. Йдеться про Австро-Угорщину і Німеччину — центральні країни, які спільно з військовими союзниками — Болгарією й Туреччиною складали т. зв. Почвірний союз — воєнно-політичний блок доби Першої світової війни, що протистояв державам Антанти.

111. Див. документ № 48.

112. Прищ Парма — йдеться про брата дружини імператора Австро-Угорщини Карла І княгині Зіти Бурбон-Парма.

113. Грушевський Михайло (1866–1934) — відомий український історик і організатор української науки, громадсько-політичний і державний діяч. Професор Львівського університету (1894–1914), голова Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ, 1897–1913). Редактор «Записок НТШ» і «Літературно-наукового вісника», засновник і голова Українського наукового товариства (від 1908 р.). Належав до Української національно-демократичної партії, один з лідерів ТУП. Голова Української Центральної ради, лідер Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). Після гетьманського перевороту відійшов від активного політичного життя. Від 1919 р. перебував у еміграції. 1924 р. повернувся до Радянської України, очолював історичну секцію ВУАН. Академік ВУАН (1923) та АН СРСР (1929). Зазнавав утисків та переслідувань з боку радянської влади, від 1931 р. був змушений жити в Москві. Автор численних наукових праць, головними з яких є 10-томна «Історія України-Руси», 5-томна «Історія української літератури», «Ілюстрована історія України» та ін.

114. Ймовірно через те, що Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ) була створена переважно членами Товариства українських поступовців (ТУП) — нелегальної міжпартійної громадсько-політичної організації, яка діяла у Великій Україні у 1908–1917 рр. і до якої у свій час належав М. Грушевський та більшість близьких до нього людей, В. Габсбург помилково пов’язує ім’я М. Грушевського з політичною силою ліберально-демократичного спрямування. УПСФ об’єднувала українських діячів на платформі автономії України та конституційно-демократичного ладу. Утворилася на базі Української радикально-демократичної партії в червні 1917 р., обстоювала еволюційний шлях соціально-економічних перетворень і в деяких питаннях стояла фактично на позиціях консерватизму. Автономію України в складі федеративної Росії передбачала як світову форму міждержавних стосунків і децентралізованої адміністративної влади. Більшість членів партії складала творча інтелігенція. Лідери: С. Єфремов (голова), А. В’язлов, A. Ніковський, О. Лотоцький, І. Шраг та ін. Друкований орган УПСФ — газета «Нова Рада». УПСФ була представлена в урядах УНР та Української Держави. Після поразки українських національно-визвольних змагань ЦК УПСФ емігрував спочатку до Львова, а згодом — до Праги. У 1923 р. УПСФ повернулась до старої назви — УРДП і прийняла нову програму, відмовившись від декларації соціалістичних ідей. Провід партії, на чолі з О. Лотоцьким, співпрацював з Державним центром УНР в екзилі.

115. Українська партія самостійників-соціалістів (УПСС) виступала за повну державну самостійність України. Утворена в грудні 1917 р. членами Української народної партії. Лідери: О. Макаренко (голова), О. Андрієвський, І. Луценко, О. Степаненко, П. Макаренко. Мала фракцію в Українській Центральній раді. За часів Української Держави входила до складу Українського Національного союзу, приєдналася до антигетьманського повстання. Представник УПСС О. Андрієвський входив до складу Директорії. Після відновлення УНР партія висловилась проти соціалістичного курсу та Трудового конгресу, наполягала на скликанні українського парламенту. В уряді В. Чехівського мала 5, в уряді С. Остапенка — 4 міністерські посади. Бойкотувала уряд Б. Мартоса, який звинувачувала у «більшовизмі», брала участь в організації невдалої спроби державного перевороту отамана В. Оскілка. Припинила свою діяльність в Україні після поразки визвольних змагань.

116. Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) — політична партія, створена у квітні 1917 р. на основі гуртків і груп українських соціалістів-революціонерів, які діяли в Укра'іні від 1905 р. Лідери: М. Грушевський, М. Ковалевський, Л. Ковалів, B. Залізняк, П. Христюк, О. Севрюк та ін. Друковані органи — газети «Народня Воля», «Боротьба». У 1917–1918 рр. УПСР виступала за національно-територіальну автономію України у складі демократичної федеративної Росії, республікансько-демократичну форму правління, соціалізацію землі. Мала значне представництво в Українській Центральній раді та урядових структурах УНР. У сво'ій діяльності серед селянства спиралась на «Селянську спілку», що забезпечувало їй широке соціальне підґрунтя. З відновленням республіканської форми правління за Директорії УНР її представники входили до складу урядів В. Чехівського, Б. Мартоса, І. Мазепи.