158. Під час мирних переговорів у Бересті-Литовському між Австро-Угорщиною та УНР було укладено таємну угоду, за якою перша зобов’язувалася провести поділ Галичини на українську та польську частини. Українська частина мала бути злучена з Буковиною в єдиний український коронний край. Скориставшись з того, що інформація про таємний договір була розголошена в українських дипломатичних колах, Австро-Угорщина під тиском польських антиукраїнських сил анулювала договір. 4 липня 1918 р. граф Форґач офіційно заявив про це гетьману П. Скоропадському.
159. Міхновський Микола (1873–1924) — український громадсько-політичний діяч, за фахом — правник. Один із засновників самостійницького руху в Україні. Лідер «Братства тарасівців», належав до організаторів РУП, очолював Українську народну партію. Автор політичного трактату «Самостійна Україна». Член громадсько-політичних організацій «Молода Україна», «Стара Громада». Редактор видань «Самостійна Україна» (Львів, 1905), «Хлібороб» (Лубни, 1905), «Запоріжжя» (Катеринослав, 1906), «Сніп» (Харків, 1912–1913). У 1917 р. — один із організаторів і голова товариства «Український військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка», який репрезентував в Українській Центральній раді. Член Українського генерального військового комітету. Засновник «Союзу української державності» (1917). Один із засновників українських полків ім. Б. Хмельницького та ім. П. Полуботка. Ініціатор повстання полуботківців 4–6 липня 1917 р., що мало за мету проголошення самостійності України. Після провалу повстання за особистим розпорядженням О. Керенського відправлений на Румунський фронт. У 1918 р. підтримав гетьмана П. Скоропадського. У 1919 р. був заарештований більшовиками, згодом виїхав на Кубань. Працював в установах народної освіти, кооперації. Повернувся до Києва. За нез’ясованих обставин покінчив життя самогубством.
160. Йдеться про 2-й Запорізький піхотний полк під командуванням П. Болбочана і Запорізький ім. К. Гордієнка полк кінних гайдамаків під орудою В. Петріва, які спільно з УСС-ами стаціонували в районі Олександрівська після звільнення міста від більшовиків.
161. 17.10.1918 р. Карл І Габсбург (1887–1922) видав маніфест про перебудову Австро-Угорщини на федеративних засадах.
162. Бісмарк Отто, фон (1815–1898) — німецький політичний і державний діяч, міністр-президент та міністр закордонних справ Пруссії (1862–1871), канцлер Німецької імперії (1871–1890). З його ім’ям пов’язане об’єднання переважної більшості німецьких земель під зверхністю Пруссії і перетворення Німеччини на одну з наймогутніших європейських держав.
163. Антанта — військово-політичний блок Великобританії, Франції та Росії, т. зв. Троїста угода. Остаточно сформувався у 1907 р. для боротьби з т. зв. Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). Під час Першої світової війни загальновживана назва країн, у т. ч. США, Японії, що воювали проти Німеччини та її союзників.
164. Левицький Євген (1870–1925) — український галицький громадсько-політичний діяч, публіцист і дипломат. Один із засновників Української радикальної партії, згодом — Української національно-демократичної партії, співавтор їх програмових документів, редактор часописів «Будучність» (1899), «Свобода» (1901), «Діло» (1903). Під час Першої світової війни — відпоручник «Союзу визволення України» в Німеччині. Посол до Австрійського парламенту, член Національної ради ЗУНР. Від листопада 1918 р. очолював дипломатичну місію ЗУНР у Швейцарії, від вересня 1920 р. — дипломатичне представництво Диктатора ЗУНР у Німеччині та Чехо-Словаччині.
165. Баран Степан (1879–1953) — український галицький громадсько-політичний діяч і публіцист, правник за фахом. Один з провідників Української національно-демократичної партії, згодом — Українського національно-демократичного об’єднання. Член президії Головної Української ради, згодом — Загальної Української ради під час Першої світової війни, її представник на Балканах (1915). У 1918–1919 рр. — член Національної ради ЗУНР і державний секретар земельних справ в уряді К. Левицького. У 1928–1939 рр. — посол до Польського сейму.
166. Гуссарек Макс (1865-?) — австрійський державний діяч і вчений. Професор Віденського університету. У 1911–1917 рр. — міністр освіти австро-угорського уряду. У лютому-травні 1918 р. — голова кабінету міністрів Австро-Угорщини.
Читать дальше