Юрій Терещенко - Український патріот з династії Габсбургів

167. Векерлє Олександр (1844–1921) — австро-угорський політичний і державний діяч, угорець з походження. Неодноразовий президент кабінету міністрів Австро-Угорщини.

168. Куницький Леонтій (1876–1961) — український галицький церковний і політичний діяч. Прелат, крилошанин греко-католицької львівської митрополії. У 1920-х роках — один з провідників Української трудової партії і засновник її друкованих органів «Нова Рада» (1919–1920), «Наш прапор» (1923–1924), згодом — один із засновників Українського національно-демократичного об’єднання і член його ЦК. У 1928–1930 рр. — посол до Польського сейму, 1937–1939 рр. — голова Комітету допомоги політв’язням. У 1945–1956 рр. — на засланні у сталінських концтаборах.

169. Чикаленко Євген (1861–1929) — український громадський діяч, землевласник, видавець і меценат. Видавав журнал «Нова Громада» і щоденну українську газету «Рада», допомагав українським видавництвам та культурно-просвітнім установам, фундатор Українського дому у Львові. Один із засновників ТУ П. Прихильник українського монархізму. Стаття Є. Чикаленка «Де вихід?», у якій він, за словами В. Липинського, «підняв прапор «варязького монархізму»», підтримавши «чужоземного королевича» В. Габсбурга, стала приводом для написання В. Липинським статті «Покликання «варягів», чи організація хліборобів?».

170. Наприкінці на звороті листа В. Габсбурга чернетка відповіді Є. Чикаленка:

«Вп. п. Полковнику! Я цілком вірю в Ваше щире бажання допомогти українському] народові вирватися з неволі, бо знаю, що Ви стали українцем ще тоді, коли не могли думати про якісь особисті інтереси. Але, не знаючи Ваших плянів і намірів, я не можу нічого й обіцяти Вам. Коли Ви хочете моєї поради і допомоги, то прошу Вас написати мені, в який день і де саме Ви будете у Відні, то я охоче приїду туди і, ознайомившись з справою, скажу Вам щиро — чи можу Вам допомогти, чи ні. Готовий до послуг Є. Чикаленко».

На цій же сторінці чернетка відповіді Є. Чикаленка Е. Ляришенку:

«Вп. п. Сотнику! Ви пишете, щоб я все обдумав, що мені п. Полковник написав. Але, на жаль, п. Полковник через почтові умови нічого конкретного мені не сказав і я не знаю, що власне я маю обдумати. Я зрозумів тільки, що Пан Полковник хоче зо мною на самоті порадитись і дістати від мене допомогу в справі визволення українського] народу. Я охоче зробив би се, як би знав якою дорогою се буде йти. Тому прошу Вас визначити мені день і місце бесіди і тоді я приїду туди і там виясниться в чім може бути моя допомога. Готовий до послуг Є. Чикаленко».

171. Йдеться про Чикаленка Левка (1888–1965) — українського громадсько-політичного діяча, археолога, старшого сина Євгена Чикаленка. Освіту набув у Лозаннському та Петербурзькому університетах. Учень відомого українського антрополога та етнографа Ф. Вовка. Член УЦР від української громади Петрограду, секретар Центральної і Малої рад. У 1917–1919 рр. викладав в українській гімназії та Українському державному університеті у Києві, працював в УАН. З 7.04.1920 р. — радник МВС УНР. В еміграції жив спочатку у Польщі і Чехословаччині, згодом у США. Викладав антропографію та історію географії України в університетах Франції, Німеччини, США. Автор наукових праць з археології та антропології.

172. Примітка Є. Чикаленка: «Д[окто]р Стайнах, що відновляє старі організми».

173. Піснячевський Віктор (1883–1933) — український громадсько-політичний діяч, публіцист, лікар за фахом. Брав участь в організації української фракції у І Державній думі, редагував її друкований орган «Рідна справа — Думські вісті» (1907). Був кореспондентом газети «Рада» у Петербурзі. 1917 р. видавав в Одесі власну щоденну газету «Одеський листок» і український щоденник російською мовою «Украйна молодая». З 1918 р. — на еміграції у Відні. З 1923 р. — лікар у Братиславі. У 1919–1921 рр. — видавець і редактор тижневика «Воля», який підтримував республіканський уряд, згодом — закордонний центр УНР.

174. Полетика Володимир Іванович (1886-?) — український громадсько-політичний діяч, нащадок старовинного козацько-старшинського роду. Миргородський маршалок. У 1918–1919 рр. — секретар посольства Української Держави й УНР в Австро-Угорщині і Австрії.

175. Наприкінці листа В. Габсбурга примітка Є. Чикаленка: «Я дякував йому, що він заопікувався мною, повівши до проф. Візеля та Ранці, бо без нього мені операція коштувалаб великих грошей і хто знає чи мені хірурги зробилиб її так щасливо».