Юрій Терещенко - Український патріот з династії Габсбургів

176. Ганкевич Микола (1869–1939) — український галицький громадсько-політичний і профспілковий діяч, журналіст. Один із засновників Української соціал-демократичної партії (УСДП) і співредактор її друкованого органу — двотижневика «Воля» (1900–1907), член Головної Української ради у Львові (1914–1917) і заступник голови Загальної Української національної ради у Відні (1915). Виступав за об’єднання УСДП з Польською партією соціалістичною (ППС — одна з найстаріших польських політичних організацій, що діяли на території Російської імперії, очолювана Ю. Пілсудським), до лав якої належав.

177. Навесні 1921 р. деякі берлінські часописи сповістили, що у Райхенгалі (Баварія) має відбутися з’їзд російських монархістів, на який начебто мали прибути Павло Скоропадський і Вільгельм Габсбург. Ці кроки робились одночасно зі спробами баварських монархістів консолідувати загальноросійські монархічні сили і скликати з цією метою конгрес у Мюнхені.

178. Старосольський Юрій — син Володимира Старосольського. Див. прим. 37.

179. Кочерган Михайло — кур’єр дипломатичної місії УНР у Чехо-Словаччині.

180. Драгомирецький Антін (1887-?) — український політичний діяч. Активний діяч українського соціал-демократичного руху. Від 1917 р. очолював Київський комітет УСДРП, член Української Центральної ради і Всеукраїнської ради робітничих депутатів. Один із засновників УСДРП (незалежних) і Української комуністичної партії (1920), з 1924 р. — член КП(б)У. Репресований радянськими каральними органами.

181. Раковський Християн (1873–1941) — радянський політичний і державний діяч, за освітою — медик. Один з фундаторів соціал-демократичних партій Болгарії та Румунії. Звільнений з румунського ув’язнення російським гарнізоном у Яссах 1.05.1917 р., перебрався до Петрограда і вступив до РСДРП(б). У 1918 р. — голова «Верховної автономної колегії по боротьбі з контрреволюцією в Румунії та на Україні», член Румчероду (виконкому Рад Румунського фронту і Чорноморського флоту). Керував делегацією РСФРР на мирних переговорах з Українською Державою (1918). У січні-липні 1919 р. та 1920–1923 рр. очолював Раду народних комісарів УСРР. Схилявся до надання УСРР більшої економічної та політичної самостійності. Як активний діяч т. зв. «троцькістсько-зінов’євського блоку» був репресований. Розстріляний.

182. Петровський Григорій (1878–1958) — радянський політичний і державний діяч. Народився у Харкові. Політичну діяльність розпочав у «Союзі боротьби за визволення робітничого класу» на Катеринославщині. Депутат IV Державної думи від Катеринославщини і провідник більшовицького крила соціал-демократичної фракції в Думі. 1917 р. — нарком внутрішніх справ РСФРР, 1919–1938 рр. — голова ВУЦВК, у 1922–1937 рр. — одночасно заст. голови ЦБК СРСР, 1919–1938 рр. — член Політбюро ЦК КП(б)У. Від 1939 р. — заст. директора Музею революції СРСР.

183. Тарнавський Мирон (1969–1938) — український військовий діяч, командувач УГА. Фаховий військовий. Під час Першої світової війни — у складі австро-угорської армії. Від 1916 р. служив на командних посадах у легіоні УСС. Від січня 1919 р. перебував в УГА, у липні-листопаді — командувач УГА, генерал-четар. Уклав 6.11.1919 р. у Затківцях договір про перемир’я з Добровольчою армією Денікіна. За це був відданий під суд військового трибуналу та понижений у посаді. Інтернований поляками в Тухолі, після звільнення мешкав у с. Черниці поблизу Бродів на Львівщині.

184. Сальський Володимир (1885–1940) — український військовий діяч, полковник російської армії. Генерал-хорунжий Армії УНР. Учасник Першої світової війни. У 1917 р. брав участь в українізації частин російської армії в Прибалтиці. Від 1918 р. в українському війську, спочатку на службі у гетьмана П. Скоропадського, потім — в Армії УНР: начальник штабу 1-ї Сердюцької дивізії і військового коменданта Києва, командир Запорізької групи військ Дієвої армії. Від листопада 1919 р. — міністр військових справ в уряді І. Мазепи, згодом — в уряді В. Прокоповича. Від 1924 р. — у Варшаві. До 1940 р. залишався міністром уряду УНР в екзилі. Помер у Варшаві. Був одним з найбільш послідовних прихильників С. Петлюри, а після його смерті — головним військовим радником А. Лівицького.

185. Івашкевич Вацлав (1871–1922) — польський військовий діяч, генерал російської армії.