Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)

Походив з дворян Харківської губернії. За родинним переказом, предки мали прізвище Остапура, однак дід Олексія змінив прізвище на Астаф'єв. Закінчив 2-й Московський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (1886), служив у 31-й артилерійській бригаді (Білгород). У 1892 р. закінчив Миколаївську інженерну академію. З 21.06.1902 р. до 04.01.1906 р. перебував у відставці: грав у театральній трупі М. Кропивницького під псевдонімом «Степовий». 04.01.1906 р. повернувся на військову службу: викладав інженерну справу в Чугуївському піхотному юнкерському училищі. З 18.04.1910 р. — полковник. З 01.09.1914 р. — викладач 2-го Київського Миколаївського військового училища.

З кінця 1917 р. — начальник відділу військово-навчальних закладів Військового міністерства Центральної ради, учасник Січневих вуличних боїв у Києві проти червоних. З 03.03.1918 р. — начальник Головної шкільної управи Армії УНР та Армії Української Держави. 01.08.1918 р. був звільнений з посади з зарахуванням у резерв Головного штабу Української Держави.

13.08.1918 р. був підвищений до звання генерального хорунжого Армії Української Держави. За часів правління П. Скоропадського звернувся до гетьмана з проханням про зміну свого прізвища на «Остапура-Степовий». У грудні 1918 р. — січні 1919 р. — начальник Головної шкільної управи Дієвої армії УНР. У січні—червні 1919 р. — військовий аташе УНР у Туреччині, після повернення — у розпорядженні Головного управління Генерального штабу (ГУГШ) УНР. 3 25.08.1919 р. — старшина для доручень 2-го помічника Військового міністра УНР. У жовтні—листопаді 1919 р. займався формуванням Інженерної школи старшин. У грудні 1919 р. повернувся до Чугуєва. За деякими даними протягом 1920–1923 рр. очолював повстанські загони на Харківщині та загинув у бою з червоними.

Астаф'єв Олексій, кадр з кінохроніки 1917 року (ЦЛАКФЛУ)

Список полковникам по старшинству на 1913 р. — СПб. — 1913. — С. 589; Євтимович В. Олелько Сергійович Остапура-Степовий//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 7–8. — С. 29–33; Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 рр.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7—10; Євтимович В. Здобуття «Праги»//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 3. — С. 5—18; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1928. — Ч. 2. — С. 33–34; Петрів В. Житомирська юнацька школа//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 5. — С. 18–19.

(?—?) — полковник Армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — поручик 41-го піхотного Селенгінського полку (м Дубно). Останнє звання у російській армії — підполковник.

Станом на 13.04.1919 р. — помічник командира 1-го пішого Луцького полку Дієвої армії УНР. З 17.05.1919 р. — командир цього полісу. З 02.06.1919 р. — помічник командира 2-го пішого Берестейського полку Дієвої армії УНР. З 22.07.1919 р. та на 23.08.1919 р. — командир цього полку. З 13.08.1920 р. — командир 11-го Сірожупанного куреня 4-ї бригади 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР. У 1921 р. — командир 3-го збірного куреня 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1939. — № 9. — С. 41, 47; Прохода В Записки до історії Сірих або Сірожупанників//Табор. — Варшава. — 1928 — Ч. 8. — С. 56; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 219. — С. 98

(1872—?) — полковник Армії Української Держави.

Походив з Херсонщини. Закінчив Орловський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище, навчався у Миколаївській академії Генерального штабу. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 5-го Східно-Сибірського мортирного паркового артилерійського дивізіону (с. Спаське). Учасник Першої світової війни, був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. Останнє звання у російській армії — полковник (з 21.10.1916 р.).

У 1917 р. — командир 6-го мортирного дивізіону та інспектор артилерії 2-го Січового Запорізького корпусу військ Центральної Ради. З січня 1918 р. — начальник артилерії Гайдамацького Коша Слобідської України. Навесні 1918 р. підготував українською мовою підручник-статут для артилерії. У 1918 р. — начальник муштрового відділу управління Інспектора артилерії Армії Української Держави. З жовтня 1918 р. — командир Сердюцького гарматного полку Армії Української Держави.