Ярослав Тинченко: Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)

У 1919–1920 рр. служив у білих арміях, у листопаді 1920 р. виїхав у складі Російської армії П. Врангеля з Криму до Туреччини. Білоемігрант.

ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 651. — С. 39, 48, 49; Сулковський Б. З історії формування 2-го Січового Запорізького корпусу//Табор. — Варшава. — 1927. — Ч. 4. — С. 71–87; Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965; Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та його артилерія в 1917–1918 році//За Державність. — Каліці — 1935. - № 5. — С. 137–157; Список капитанам армейской артиллерии на 1913. — СПб. — 1913.

(01.03.1890—?) — сотник Армії УНР.

Походив з міщан Київської губернії. 01.08.1914 р. був мобілізований до армії, зарахований до 12-го запасного батальйону. 30.09.1914 р. витримав іспит на звання прапорщика. З 23.06.1915 р. — молодший офіцер 196-го піхотного Інсарського полку. Був тричі поранений та один раз — контужений. Останнє звання у російській армії — поручик.

З 24.07.1917 р. — молодший офіцер 208-го запасного полку, брав активну участь в українізації військових частин. У березні—квітні 1919 р. — командир Запорізької окремої кінної сотні Дієвої армії УНР, яка у червні 1919 р. була влита до складу 1-го кінного полку ім. М. Залізняка (згодом — 2-й кінний Переяславський полк), був помічником командира цього полку. 11.12.1919 р. у складі полку перейшов на бік Української Галицької армії, яка була на той момент союзником Збройних Сил Півдня Росії.

Незабаром став командиром полку, який вивів до Одеси. 08.02.1920 р. на чолі полку виступив проти білогвардійців, що сприяло захопленню Одеси червоними військами.

Згодом був приділений до 2-ї бригади 41-ї стрілецької дивізії РСЧА, при якій формувалася так звана Українська Радянська дивізія. Був командиром Запорізького кінного полку 41-ї стрілецької дивізії РСЧА.

У квітні 1920 р. на чолі полку підняв повстання проти радянської влади та перейшов на бік Дієвої армії УНР, що рейдувала у Першому Зимовому поході. З поверненням до Дієвої армії УНР Запорізький кінний полк увійшов до складу 1-го кінного полку ім. М. Залізняка. У 1920–1921 рр. був приділений до штабу 5-ї Чорноморської бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції в Польщі. У 1923 р. виїхав до Франції, був одним із організаторів українського суспільно-політичного життя в цій країні. У 30-х рр. у східних департаментах Франції зорганізував та очолив, з української молоді, пластовий курінь ім. Євгена Коновальця. Подальша доля невідома.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с. 72-222; ЦДАВОУ -

Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 66. — С. 10–11; Прохода В.

Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 292; Небелюк М. Під чужими прапорами. — Париж. — 1951. — С. 26, 40.

(?-?) — сотник Армії УНР.

Останнє звання у російської армії — штабс-ротмістр.

З 3.04.1919 р. — командир Звягельської окремої кінної сотні Дієвої армії УНР. 21.05.1919 р. сотня була влита до складу 29-го Дієвого кінного полку Дієвої армії УНР. Помічник командира цього полку, який згодом був перейменований у 1-й кінний ім. М. Залізняка У грудні 1919 р. — інтернований поляками у Рівному. Влітку 1920 р. — командир 2-го збірного кінного відділу 6-ї запасної бригади Армії УНР. Згодом — старшина штабу 1-ї Кулеметної та 5-ї Херсонської дивізій Армії УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 90. — С. 2-зв. — 3; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 108; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1936. - № 6. — С. 23, 26, 63.

(1885–1942) — командир полку Дієвої армії УНР.

Народився у Закаспійській області, походив з родини військовослужбовця. Закінчив кадетський корпус, Павлівське військове училище (1906), Офіцерську стрілецьку школу. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 225-го піхотного резервного Лісного полку (Саратов). З 1912 р. — курсовий офіцер Чугуївського військового училища. У 1917 р. — викладач кулеметної справи Чугуївського військового училища. Останнє звання у російській армії — капітан.

У 1918–1919 рр. — командир кулеметної сотні Інструкторської школи старшин Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. За Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання військового старшини. З 18.08.1919 р. — командир 2-го Пластунського запасного полку Дієвої армії УНР у Могилеві-Подільському. У жовтні 1919 р., після зайняття Могилева-Подільського військами Збройних Сил Півдня Росії, перейшов до білих.

Ашахманів Павло, фото 1924 року (Юбилейный сборник, посвященный 6-й годовщине 21-й Пермской стрелковой дивизии. — Новониколаевск. — 1924)