Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)

УНР. З 26.01.1920 р. — командир куреня 1-го рекрутського полку Дієвої армії УНР. З 31.03.1920 р. — командир 10-го куреня 4-ї стрілецької бригади Армії УНР. З 28.04.1920 р. — командир 11-го куреня. З 05.05.1920 р. — помічник командира 11-го куреня. З 12.06.1920 р. — помічник командира 12-го куреня. З 25.07.1920 р. — командир 20-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. З 17.11.1920 р. — комендант Могилева-Подільського. З 20.12.1920 р. — помічник начальника школи старшин 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. З 15.02.1921 р. — приділений до 19-го куреня 3-ї Залізної дивізії. З 5.06.1921 р. — референт постачання 7-ї бригади 3-ї Залізної дивізії. З 1923 р. жив на еміграції у Тарнові. У 1939 р. був заарештований радянською владою, висланий до Сибіру, де у 1942 р. вступив до Польської армії генерала Андерса. У складі цієї армії через Іран дістався на Близький Схід, де воював проти німецьких військ. Після війни емігрував до Великобританії. З 06.12.1964 р. — голова Союзу українських ветеранів у Великобританії.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 919. — С 919, Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 30; РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 121–436; Пам'ятна книга П'ятдесятиліття Союзу Бувших Українських вояків у Канаді. — Гамільтон. — 1987. — С. 85.

(25.03.1880—17.10.1937) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Походив з селян с. Соколівка Уманського повіту Київської губернії. Склав іспити на звання однорічника у Золочівській гімназії (Харківська губернія). 30.09.1900 р. вступив на військову службу однорічником 2-го розряду до 175-го піхотного Батуринського полку. 4.09.1901 р. складав вступні іспити до Чугуївського піхотного юнкерського училища, але невдало. 3.09.1902 р. склав іспити успішно, однак не пройшов за конкурсом. 17.10.1902 р. був зарахований до училища поза штатом. 22.04.1905 р. закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом, вийшов підпоручиком до 200-го піхотного резервового Іжорського полку (с. Медвежий Стан під Санкт-Петербургом). У 1911 р. був переведений до 74-го піхотного Ставропольського полку (Кам'янець-Подільський, згодом — Умань). З початком Першої світової війни був переведений до 258-го піхотного Кишинівського полку, який розгортався з кадрів 74-го Ставропольського. У складі полку під час боїв був контужений та поранений. Командував ротою протягом 7 місяців, виконував обов'язки помічника командира полку з господарчої частини протягом 11 місяців. З 12.03.1917 р. — в. о. командира 258-го піхотного Кишинівського полку (затверджений на цій посаді наприкінці червня 1917 р.). 16.06.1917 р. дістав звання полковника. За Першу світову війну нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю (10.11.1915 р., за бій 10.10.1915 р.), солдатською відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою, всіма бойовими орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою. Мав блискучі атестації начальства.

Базильський Гаврило, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)

У 1917 р. став ініціатором українського військового руху у 65-й піхотній дивізії, до складу якої входив 258-й Кишинівський полк. Влітку організував українській курінь у складі свого полку, в кінці 1917 р. українізував дивізію та у березні 1918 р. передав її у розпорядження української військової влади, вивіши з Румунського фронту до Умані (до місця формування у 1914 р.). До 06.1918 р. — в. о. начальника 65-ї піхотної дивізії Армії Української Держави. З 10.07.1918 р. — командир 42-го (згодом — 32-го) пішого Сумського полку (колишнього 258-го Кишинівського) 11-ї пішої дивізії Армії Ураїнської Держави. З грудня 1918 р. — начальник 11-ї пішої кадрової дивізії. З 11.06.1919 р. — начальник 8-ї Запорізької дивізії. У грудні 1919 р. був інтернований поляками. У травні—липні 1920 р. — командувач Запасових військ Армії УНР, що були переформовані у 1-шу Кулеметну дивізію, був начальником цієї дивізії. З 05.10.1920 р. генерал-хорунжий. З 12.10.1920 р. — начальник 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. Помер та похований у м. Каліш (Польща).

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 9865; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 3–4; Савченко В. Український рух у ІХ-й російській армії//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С. 81–85; Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Аітопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1931. — Ч. 6. — С. 20; Омеляно- вич-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002; Некролог//Аітопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1938. — Ч. 3. — С. 22-23.

(02.09.1885-?) — підполковник Армії УНР.