Николай Рубакин: Cеред таємниць і чудес

Істерія — суто людський невроз, що виникає найчастіше в людей з природженою або набутою слабкістю кори головного мозку, з підвищеною її збудливістю. При надзвичайно сильних потрясіннях вона може виникати і в людей з міцною нервовою системою. Для істериків характерне підвищене самонавіяння. Тільки уява про хворобу може викликати в таких людей і саму хворобу.

Як показав І. П. Павлов, ефективно насиченому, підігрітому страхом або сильним бажанням уявленню про якийсь хворобливий розлад, що виникає в свідомості істерика, відповідає стале концентроване збудження певної ділянки великих півкуль мозку. Навколо такої ділянки збудження розповсюджується могутня хвиля гальмування, що ізолює її від усіх інших впливів, які звичайно, при нормальній роботі нервової системи, примушують збудження і гальмування швидко змінювати одне одного. Так під впливом істеричного самонавіяння з’являються втрата чутливості в окремих частинах тіла, спазми, сверблячка, паралічі, сліпота, глухота, заїкання, німота тощо.

Пояснення цього явища приливом і відливом крові од того чи іншого органа — неправильне. Головну роль тут відіграє співвідношення процесів гальмування і збудження.

Наукове вивчення таких явищ дало можливість не тільки пояснити їх правильно, але і використати як могутній лікувальний засіб. Навіяння лікарі застосовують для обезболювання, а також для лікування істеричного параліча, істеричної сліпоти, виведення бородавок тощо.

Сучасна медицина вважає оживлення людей можливим, якщо вони перебувають у стані клінічної смерті не більше 5–6 хвилин, а в умовах охолодження трупа — навіть до 60 хвилин. Це пов’язано головним чином з тим, що нервові клітини можуть без живлення існувати при звичайній температурі тільки протягом 5–6 хвилин, а при низьких температурах — трохи більше. Мозок окремо від тіла, якщо його живити, може жити не більше 21/2 години. Інші органи зберігають життєздатність значно довше. Ці дані примушують поставити під сумнів достовірність наведеного автором прикладу про оживлення повішеного через кілька годин після смерті.

Гіпноз — результат часткового, неповного гальмування кори головного мозку. Це гальмування не охоплює повністю кору мозку і не розвивається так глибоко, як під час звичайного сну. Викликається воно не стомленням нервових клітин, а штучно, спеціальними прийомами, звичайно мовним навіянням. Гальмування при цьому не поширюється на відділи мозку, що керують рухом рук, ніг, тіла. Тому загіпнотизована людина може робити різні рухи за наказом гіпнотизера.

Епілепсією називається звичайна падуча. Її, певно, не раз бачив кожен; людина падає, в неї починаються корчі, з рота тече піна; через деякий час вона «відходить» і почуває себе, як і раніше, здоровою до нового припадку.

Істероепілепсія — хвороба, схожа на падучу і на іншу нервову хворобу — істерію, тому має подвійну назву: істероепілепсія.

Як розповідає очевидець (розповідь цю було надруковано в московській газеті «Русское слово» 2 жовтня 1909 року), ось що сталося, наприклад, в Італії. В одному невеликому італійському місті Ровеццено, за кілька верст від Флоренції, в одну дівчину 18 років, на ім’я Джулія Казіно, за словами її земляків. «вселились» відразу два чорти. Дівчина цілими днями промовляла страшну лайку і розповідала непристойні подробиці про життя своєї сім'ї і сусідів. Цілий собор священиків прилюдно, в міському соборі, перед очима тисячного натовпу почав «виганяти» дияволів з тіла Джулії. Але ті не виявляли навіть найменшого бажання залишити тіло дівчини і, навпаки, її устами ганьбили духовенство. Жителі міста звернулись уже до церковних властей з проханням, щоб за вигнання бісів узявся сам римський папа Пін X, але їм відповіли, що «в його найсвятішості і без того багато важливих справ…»

Переказували й інший випадок. Недалеко від Ровеццено духовенство ось уже третій рік «виганяє нечисту силу» з старухи, в яку, за чутками, «вселилося» відразу 77 чортів, Уже було «вигнано» 14; залишилось 63, але всі вони — дуже завзяті.

Цим розповідям щиро вірили темні обивателі маленького італійського містечка. І відбувалося все це не в жахливу старовину і не в лікарні Шарко, а в 1909 році, поблизу великого й освіченого міста, в освіченій країні…

Склав Ф. І. Гаркавенко.