Николай Рубакин: Cеред таємниць і чудес

Справжнє пояснення полягає ось у чому: треба показати точно і достовірно, як і за яких обставин відбувається те, що зветься чудом. Слід розібрати всі його подробиці. Відокремити головну обставину від другорядних, істотне від неістотного. Тільки завдяки цьому буде видно, чому сталося «чудо».

Але й цього мало для пояснення «чуда». Треба, щоб були ще зрозумілі і всі обставини, які його викликають. А в цих обставин теж є свої обставини, які породжують їх. А в цих обставин у свою чергу є свої причини. Треба, щоб були зрозумілі і вони, і так далі, — чим глибше зумієш розібрати і зрозуміти таку низку обставин, причин і наслідків, тим краще: значить обґрунтованішим буде пояснення.

Тепер наука просунулась дуже далеко вперед, ідучи по цьому довгому ланцюгу причин і наслідків. Це і було показано на прикладі всесвітнього потопу, тобто месопотамської поводі. Щоб зрозуміти й правильно, треба вникнути в історію появи землі і навіть іти ще далі. Пояснення всіх інших «чудес» вимагає такого ж заглиблення.

Але обґрунтоване наукове пояснення натрапляє на кожному кроці на всілякі перешкоди, які саме показано в книжці на різних прикладах.

Одна з цих перешкод — недостатність знань, друга — страх та інші почуття, які переживає людина, бачачи нібито чудеса. Третя перешкода — людське недовір’я до науки і знання, хоча вони ніколи не обманюють так, як обманює сліпа віра. Четверта перешкода — матеріальна зацікавленість, що видно з прикладів «святого дзьоба» й «одинадцяти тисяч дів».

У цій книжці було показано, що чудеса існують лише для тих, хто в них вірить. Але до чого ж призводить така віра? До того, що неправда вважається за правду і те, що здається, — за те, що є; фантазія, прикраси, вигадки — за дійсність.

Інколи це буває від неточного спостереження, як видно на прикладі статуї Мемнона, що співала.

Іноді від плутанини старовинних переказів, як видно на прикладі всесвітнього потопу.

Інколи це буває ще від того, що люди свої бажання, хотіння і надії втілюють в одну людину, називають своїм віровчителем і від якої чекають і дістають чудеса. Це видно з переказів про великих чудотворців і пророків.

Нарешті, цьому може бути причиною сама будова людського мозку і нервів, завдяки чому виявляються справді можливими і видіння, і віщі сни, і зцілення, і біснування.

У всякому разі слід пам’ятати одне: все те, що здається і вважається чудом, треба дослідити, як і всяке інше явище, А при такому дослідженні насамперед добиватися істини — повної, точної, достовірної і неупередженої істини. А головне — істини незаперечної.

Арабський мудрець Альгаццалі писав:

«Я сказав самому собі: «Моя мета — узнати істину. Тому мені треба визначити, в чому полягає справді достовірне знання. Для мене стало ясно: воно має бути таким, щоб відносно того, що я досліджую, не лишалось більш нічого незрозумілого і щоб у майбутньому були неможливими щодо нього ніякі помилки або здогади. Так, (наприклад, я знаю, що десять більше трьох. Якщо до мене прийде якийсь чудотворець і скаже: «Ні, три більше десяти, а на доказ цього я перетворю цю палку в змія», — і коли він навіть справді зробив би це, моя впевненість у тому, що він помиляється, все-таки лишиться непохитною. Я тільки подивуюся з його вміння, але в своєму власному знанні я все-таки не сумніватимусь».

Книга, що пропонується увазі читача, — один з творів талановитого письменника, пропагандиста наукових знань М. О. Рубакіна, про якого М. С. Хрущов сказав у промові на Третьому з’їзді радянських письменників: «Я багато читав його творів і поважав цього письменника».

Микола Олександрович Рубакін (1862–1946) — відомий діяч народної освіти, який невпинно пропагував науку в народі, боровся проти забобонів і темноти. Він написав багато цікавих, блискучих за формою викладу, захоплюючих науково-популярних книг, що й досі лишаються неперевершеними зразками такого роду літератури, — «Оповідання про подвиги людського розуму». «Із світу науки і історії думки», «Як люди навчилися говорити», «Від темряви до світла», «Історія російської землі» та інші.

Віддавши своє перо справі народної освіти, володіючи енциклопедичними знаннями з усіх галузей науки, М. О. Рубакін вмів у цікавій, живій, захоплюючій формі розповідати про таємниці, розкриті наукою, про ті шляхи, що вели людей від темряви до світла. Він був також одним із найвидатніших російських бібліографів. Відмічаючи цінність написаної М. О. Рубакіним праці «Серед книг» (1906 p.), В. І. Ленін казав: «Жодній солідній бібліотеці без твору М. Рубакіна не можна буде обійтися». (В. І. Ленін, Твори, т. 20, стор. 232). Перебуваючи в еміграції, В. І. Ленін користувався книгами з дуже багатої бібліотеки Рубакіна і неодноразово зустрічався з ним. Зібрання своїх книг, що налічувало близько 80 тисяч томів, письменник заповів Радянському Союзу, і тепер воно зберігається в Державній бібліотеці СРСР імені В. І. Леніна.