Николай Рубакин - Cеред таємниць і чудес

Явища, які описав автор, звуться ілюзіями. Це обман відчуттів, викликаний перекрученим сприйняттям дійсності. Наприклад, шум дощу або вуличний шум при особливому стані нервової системи можна сприйняти як голоси людей; одежу, що висить, вважати за людину, яка стоїть біля стіни. Ілюзії використано з художньою метою у відомих творах «Лісовий цар» Гете і «Біси» О. С. Пушкіна. В першому випадку туман над водою хлопчик з хворобливим уявленням сприймає як страшну, химерну постать у короні, з густою бородою, у другому — в розбурханій хуртовині людині ввижаються постаті бісів, а в шумі вітру чуються їхні голоси.

Правильному сприйманню речей заважають погане освітлення, слабкість зору і слуху. Крім того, виникненню ілюзій сприяють втома, неуважність, хвилювання і страх. Людям полохливим, боязким уночі, особливо на самоті, нерідко привиджуються страшні примари. Найчастіше ілюзії виникають у психічнохворих.

Явище, яке описує автор, учені називають «послідовним образом». Образ якогось предмета може зберігатися в мозку протягом 30 секунд після сприйняття. Особливо довго зберігаються образи яскравих речей, наприклад, спіралі електричної лампи, блискавки, сонця тощо.

Сучасна наука розкрила процеси, які лежать в основі зору. Око людини є найбільш досконалим і точним серед інших органів чуття. Крізь рогівку і кришталик відображення предмета потрапляє на світлочутливу оболонку ока — сітчатку. У сприймаючих клітинах (паличках і колбочках) сітчатки є особливі світлочутливі речовини, що можуть швидко розкладатися і майже так само швидко відновлюватися. В цих клітинах під впливом світла відбуваються хімічні перетворення речовин, ці перетворення продовжують біоелектричні імпульси різної енергії, що передаються до зорових відділів головного мозку. Ці імпульси, збуджуючи відповідні ділянки мозку, і викликають у ньому образи, які відповідають тому, що людина бачить. Світлі предмети (біла стіна) породжують більший імпульс, ніж темні, наприклад чорний костюм. Коли взяти до уваги, що око має близько 140 мільйонів світлочутливих клітин, зв’язаних з головним мозком за допомогою 800 тисяч нервових волокон, то легко уявити, як точно око може передавати в мозок найменші відтінки кольору і світла.

Пояснення цих явищ приливами і відливами крові не відповідає даним сучасної науки. Головну роль тут відіграють процеси збудження і гальмування, асоціативні зв’язки між різними групами клітин головного мозку. Докладно про це розповідається в наступній примітці.

Щоб розібратися в «чудесних» явищах, які описує автор, треба знати суть нервової діяльності нашого організму, яку розкривають дослідження великого російського вченого І. П. Павлова. Людина робить безліч найрізноманітніших рухів: ковтає, дихає, рухає руками, ногами, головою тощо. Усі ці рухи — результат скорочення м’язів, роботою яких керує нервова система. Завдяки їй здійснюється постійна взаємодія організму з умовами життя, що безперервно змінюються. Зв’язки нашого організму з середовищем можуть бути постійними, коли реакція у відповідь назовнішнє подразнення — спадкова (ковтання, виділення слини, шлункових соків тощо). І. П. Павлов назвав такі зв’язки безумовними рефлексами, тобто незалежними від умов, на відміну од тимчасових зв’язків, або умовних рефлексів, що виникають внаслідок пристосування організму до умов життя. Різні образи предметів виникають у свідомості людини не тільки завдяки їх прямій дії на органи чуття, але і під впливом слова. Наприклад, слово «Христос» викликає в свідомості віруючого образ, створений фантазією релігійних проповідників, зображений на іконах, хоча святого ніхто ніколи не бачив. Мовні умовні рефлекси І. П. Павлов назвав, на відміну від сигналів, що надходять в мозок від безпосередніх подразників, другою сигнальною системою. Слова можуть викликати в організмі такі ж наслідки, як і сприйняття самих речей.

Коли людина щось робить, в її мозку певні групи клітин перебувають у збудженому стані, а діяльність інших клітин заглушена, загальмована. Коли міняється зміст роботи, осередки збудження і гальмування теж міняються місцями. Якби ділянки збудження випромінювали світло залежно від ступеня їх подразнення, ми побачили б картину мозаїки світлих і темних плям, що швидко рухаються, міняються місцями, поволі затухають в одному місці і виникають в іншому. Заглушуючи непотрібне збудження різних ділянок мозку, гальмування дає можливість людині зосередитись саме на тому, що потрібно в даний момент, що цікавить її, Процес збудження, навпаки, дає можливість установлювати все нові і нові зв’язки. Коли гальмування охоплює всі ділянки мозку, настає сон. При цьому під час сну можуть створюватися окремі осередки збудження: виникають сновидіння. Всі ці явища автор, який ще не знав учення I. II. Павлова про вищу нервову діяльність, пояснює приливом крові до різних ділянок мозку.