Рольф Бломберг: Золото і анаконда

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Переклад з шведської О. Д. Сенюк

Перекладено за виданням: Rolf Blomberg. Guld att hamta. Stockholm. 1955.

Якщо вже когось звинувачувати, то тільки Карін Кобос. Це вона перша звабила мене вирушити на пошуки скарбів.

Я зустрів її 1934 року, коли вперше побував на Галапагоських островах. Карін — чарівна норвежка, що вийшла заміж за сина знаменитого на Галапагосі Мануеля Кобоса, який колись був всевладним господарем цього архіпелагу. Карін знає безліч історій про казкові скарби, закопані колись піратами на цих відлюдних островах Тихого океану, і всі її розповіді звучать дуже переконливо й правдиво. Всі знають, що в XVII–XVIII століттях Галапагоські острови були улюбленим пристановищем піратів. Там справді було знайдено кілька піратських скарбів — не таких уже й страшенно багатих, але принаймні один із них виявився досить великим, щоб той, хто його знайшов, помер від надмірностей. Тому й не дивно, що я жадібно слухав розповіді Карін, поки в мене не зарябіло в очах від золота.

Я приїхав на Галапагос збирати для наших музеїв рідкісних тварин і, звичайно, мав віддавати цій справі весь свій час. Однак я не міг більше опиратися золотій лихоманці і, нав'ючивши на осла лопату, лома й намет, вирушив у першу свою експедицію. Потім таких експедицій ще було чимало.

Я шукав то якусь мармурову плиту з таємничим написом, то старого ланцюга від якоря, то рядок пальм — усе це, за словами Карін, були прикмети, по яких слід шукати скарби. Проте скільки ми з осликом не мандрували, все дарма. Один із скарбів треба було шукати під старою манцинелою [1] Манцинела — невелике тропічне дерево. Отруйним соком з листя й кори манцинели жителі Південної Америки намазують свої стріли. . Дерево я знайшов і викопав біля нього глибочезну яму, однак тільки марно натер собі мозолі. Інший скарб пізнішого походження мав бути схований під підлогою в хижі, де колись містилася пивничка: вночі там нібито блимали голубі вогники. Я розламав дошки, розбив цементний фундамент і копав лопатою та ломом доти, доки не досяг шару суцільного каменю, але знов-таки нічого не знайшов.

Тепер Карін Кобос розповідає всім, ніби я, шукаючи піратське золото за її вказівками, викопав у неї в саду глибокий колодязь. Я такого не пам'ятаю. Очевидно, вона сплутала мене з кимсь іншим: адже не лише я став жертвою її багатої уяви. А може, вона просто жартує. Так чи інакше, але врешті настав день, коли я махнув рукою на золото і вирішив по-справжньому зайнятися тваринами. Тут я досяг кращих наслідків.

Не думайте, що я єдиний швед, котрий пробував шукати скарби у цій частині світу — дурних усюди багато. Колись давно я зустрів одного земляка, справжнього авантурника, який витратив усі свої гроші і багато років праці на пошуки золотого скарбу інків. Йому пощастило роздобути старий, пожовклий документ сімнадцятого століття. Це була карта з химерними фігурками й значками, яку в свій час накреслив єзуїтський патер, що нібито знав, де заховано дуже великий скарб. Звичайно, ця цінна карта побувала вже не в одних руках, поки попала до шведа, і вже не один шукач марно пробував заволодіти тим скарбом. Мій земляк не виявився щасливішим за інших. Коли я з ним зустрівся, він витратив на марні пошуки всі свої гроші і був страшенно розчарований.

— Якщо мені ще хтось морочитиме голову казками про золото інків, то йому це так не минеться, — люто казав він.

Через кілька місяців до нього дійшла чутка, що на якійсь річці на східних схилах Анд група шукачів менше як за тиждень добула величезне багатство. Відтоді я більше не бачив свого земляка, але мені сказали, що хтось зустрів його на східних схилах Анд: він мчав верхи на мулі, і до його сідла була прив'язана кирка й лоток, у якому промивають золото.

Аскель Паулін у своїй надзвичайно цікавій книзі «Шведи в Південній Америці» розповідає, що наші земляки шукали скарбів у цій частині світу вже в кінці XIX століття. Більшість із них вирушала на Кокосовий острів, що лежить між Галапагосом і Панамою, — найзнаменитіший на світі «острів скарбів».