Рольф Бломберг: Золото і анаконда

Ходять чутки, що в столиці інків Куско сховано ще один величезний скарб. Правда, літописець Педро Пісарро повідомляє, що частину цього скарбу було знайдено в печері, в тім числі, на превеликий жаль індійців, і вилиту із щирого золота статую першого могутнього інкського володаря, яка була для інків священною. Крім того, там лежали дивовижні золоті омари і дуже багато блюд і рельєфними зображеннями птахів, змій, павуків, ящірок та інших тварин. Всі ці речі було сховано в печерах, а не закопано, тому що вони надто крихкі й тендітні.

Про скарб у Куско існує чимало переказів, яким важко повірити, але один з них такий цікавий, що я все-таки розповім його.

1814 року індієць Пумакауа, що був вождем у Чінчеро в Перу, задумав підняти повстання проти іспанських поневолювачів. Пумакауа мав серед іспанців друга, полковника Домінго Луїса Астете, і хотів залучити його до своєї справи. Астете не заперечував, але заявив, що для революції потрібно багато людей і багато грошей. Пумакауа відповів, що люди знайдуться, бо кожен індієць у Новому світі стане на його бік, а щодо грошей, то він може дістати їх стільки, що вистачить на сто революцій. Астете вирішив, що це просто хвастощі, але Пумакауа пообіцяв на певних умовах показати йому скарб. Коли настав вечір; Пумакауа прийшов у дім свого приятеля-іспанця разом з високим кремезним індійцем. Астете зав’язали очі, і індієць узяв його собі на плечі. Пройшовши невеличку відстань, індієць опустив Астете додолу і скинув йому з очей пов’язку. Вони стояли в квадратовому приміщенні. Від того, що Астете побачив при тьмяному світлі ліхтаря, йому аж дух перехопило. Уздовж стін тяглися лавки й полиці, на яких стояли статуї інків завбільшки з дванадцятирічного хлопця — все золоте. Там же лежало багато золотих і срібних ваз та блюд, величезні золоті пуми з смарагдовими очима і купи золотих зливків. Один такий зливок Пумакауа подарував своєму другові.

Астете здогадався взяти з собою гагатові чотки і, коли його несли назад, розірвав нитку й став кидати по намистині на землю — у такий спосіб він хотів відшукати потім скарб. Цілу ніч він сидів, розглядаючи золотий зливок і плекаючи рожеві мрії, а як тільки благословилося на світ, вирушив шукати по намистинах стежку до скарбу. І як же він здивувався, коли зненацька наскочив на Пумакауа, котрий дуже тепло привітав його і, простягаючи жменю намистин, сказав:

— Любий друже, ви, здається, розгубили це вчора ввечері.

Якщо вилетіти з гірського містечка Амбато в напрямку ост-норд-ост, — звичайно, коли дозволить погода, яка тут буває дуже рідко гарною, — до містечка Тена, розташованого серед джунглів недалеко від річки Напо, то, подолавши сто кілометрів, ви перетнете мабуть чи не найпустельніший район Еквадору — Льянганаті, зовсім безлюдний, майже не вивчений і лиш частково нанесений на карту. На сучасному маршрутному літакові така подорож триватиме двадцять — двадцять п’ять хвилин. А тим часом один британський офіцер, звиклий до важких переходів, витратив понад сімдесят днів на те, щоб подолати третину цього шляху! Льянганаті — страшенно дика місцевість, несприятлива для мандрівок. Клімат там дуже поганий — майже цілий рік дощ і туман, а постійні обвали й поводі утруднюють будь-яке пересування. Крім того, в нижчих місцях, вкритих майже непрохідними субтропічними джунглями, в певні пори року хмари комарів доводять людину до божевілля.

Кого, опріч учених, — ботаніків, зоологів чи геологів, — може зацікавити такий дикий край!

Однак ті відомості, які ми маємо про Льянганаті, одержано не від учених. Так само як Франціско де Орельяна в гонитві за казковими багатствами Ельдорадо відкрив найбільшу на світі ріку — Амазонку, так шукачі золота й скарбів, — часом вони соромливо називали себе дослідниками, — дали нам скупі відомості про Льянганаті. Найбільше забив їх так званий скарб Вальверде, який складається з неймовірно великої кількості інкського золота.

Вальверде був бідним іспанським солдатом. У кінці XVI століття, через кілька десятків років після завоювання іопанцями інкської імперії, він оселився в місті Латакунга. Там він одружився з індіанкою і невдовзі після цього страшенно розбагатів. Ходила чутка, що батько індіанки, який був касиком (тобто вождем) і жив недалеко в місточку Пільяро, показав Вальверде в Льянганаті місце, де було сховано величезну кількість інкського золота.

Вальверде повернувся з своїм багатством до Іспанії, а перед смертю відказав іспанському королю документ, відомий під назвою «Ель дерротеро де Вальверде», в якому було описано шлях до того місця в Льянганаті, де він знайшов золото. Король відразу ж одіслав документ своїм чиновникам у Латакунзі й Амбато з наказом спорядити експедицію по скарб.