Рольф Бломберг: Золото і анаконда

Сотні експедицій пробували знайти казкові скарби, які нібито було закопано на цьому острові. Найславетніший із них, так званий Лімський, оцінюють у шістдесят мільйонів доларів. Він складається з дванадцяти статуй апостолів і мадонни в натуральну величину, безлічі церковного начиння та інших речей — все із щирого золота, — котрі на початку XIX століття якийсь капітан Томпсон украв у Лімі. Казали, що відомий капітан піратів Девіс теж заховав на Кокосовому острові величезні багатства — понад сімсот золотих зливків, триста тисяч фунтів у срібних доларах і сім бочок старовинних срібних монет. Чимало золота нібито закопав тут і горезвісний Беніто Беніто, прозваний Беніто Кривавим Мечем. Цих скарбів шукало так багато людей, що зараз на острові не залишилось жодного незайманого місця — все перекопано.

Шведських шукачів фінансував якийсь капітан Ларс Петер Люнд, котрий оселився у Вальпарайсо в Чілі. Серед людей, що вирушили на Кокосовий острів, були Андерсон і Хольм. Останній, син пастора, раніше шукав золото в Австралії. Шукачі пробули на острові майже рік. Коли скінчилися харчі, вони почали годуватися здичавілими свиньми, морськими птахами, крабами і кокосовими горіхами, аж поки врешті зовсім розчарувалися і з важким серцем припинили пошуки. Люнд прислав корабель і забрав їх з острова. Паулін пише, що тільки для Хольма ця мандрівка не минула марно: невдовзі він оженився на одній із дочок Люнда.

Сам я був упевнений, що, проживши вісім місяців на Галапагоських островах, вилікувався від золотої лихоманки. Та як тільки я повернувся на материк, в Еквадор, вона охопила мене знову.

Почалося все з того, що я відвідав одну велику гасієнду, і мені там показали чудові золоті знахідки: фігурку індійця, зліпок з обличчя і кілька прикрас. Господар гасієнди викопав таких речей у давніх могилах на суму понад тридцять тисяч крон. На його полі було ще багато незайманих могил, і він сподівався знайти в них нові скарби. Звичайно, я одразу зголосився допомагати йому при розкопках. Що може бути краще за таку роботу!

— Дуже шкода, — сказав господар гасієнди, — але я боюся зараз розкопувати могили. Хтось уже щось бовкнув, влада довідалася про мою знахідку і тепер вимагає, щоб я здав частину золота. Більшість його я вже переплавив і поклав у банк; там воно надійно сховане, однак коли б я почав знову розкопувати, то відразу з'явилися б люди, які люблять скрізь тикати свого носа.

Я просто остовпів, почувши це відверте визнання. Адже господар гасієнди вчинив справжній злочин, переплавивши унікальні археологічні знахідки! На жаль, таке трапляється часто. Найрідкісніші древні речі, за котрі музеї заплатили б яку завгодно суму, переплавляють у зливки.

Після цього мене вже скарби не спокушали, та коли я згодом опинився в Орієнте — східних провінціях Еквадору, що лежать у верхів'ї Амазонки, — то пересвідчився, що тут усі тільки й говорять про золото. Я почув безліч розповідей про казкові річки, де шукачі набивали кишені золотими самородками, побачив і самих шукачів, до того ж усіх кольорів шкіри, однак більшості з них не можна було позаздрити. Здобутого ціною великих зусиль золотого піску ледве вистачало їм на харчі. Труднощі, нестачі і малярія страшенно позначилися на них. Та, незважаючи на це, всіх їх без винятку надихав якийсь майже патетичний оптимізм: вони були впевнені, що одного чудового дня їхній нужді й мукам настане кінець, рано чи пізно щастя усміхнеться їм, і вони натраплять на великі родовища золота, які зроблять їх багатими на все життя.

Хіба я не чув про Переса, одного з найбільших еквадорських багачів?.. Він теж шукав золото в Орієнте, довгі роки мучився, поки якось не натрапив на струмок, де за місяць намив золота на двісті тисяч сукре. Це й стало основою його величезного багатства…

Кожен шукач знав безліч таких історій. Деякі відчували до мене особливе довір'я і ділилися своїми найпотаємнішими планами. З'являвся звідкись пом'ятий заяложений папірець — карта, звичайно, — і новий знайомий пошепки розповідав мені довгу історію про те, як зовсім випадково дізнався про багатющу жилу. Джерелом цих відомостей завжди був якийсь п'яний індієць. Чи не погоджусь я фінансувати пошуки? Прибуток навпіл. А-а, немає грошей… Шкода, найбільше мене, звичайно, адже я втрачаю таку нагоду. Бо ж власник карти не сумнівався, що легко знайде людину, яка захоче вкласти в цю справу гроші. Але не всім можна довіряти…

Я був не від того, щоб швидко розбагатіти; кортіло мені також спробувати життя шукача золота. Тому я, врешті, придбав собі спорядження, щоб промивати золото, і приєднався до численних лавадорес де оро— золотошукачів. Та запалу в мене вистачило ненадовго. Рої ненажерливих мух, пекуче сонце, мізерний видобуток — усе це відбило в мене бажання шукати золото.

Читать дальше