Ґеорґ Зимель - Філософія грошей

Звісно, це можуть бути перебільшені або виняткові випадки. Щоб знайти їхній тип в усьому обширі господарської сфери вартості, здається, спочатку потрібно господарність, як специфічну відмінність або форму, поняттєво відмежувати від факту вартостей як загального, або від їх субстанції. Якщо ми сприймемо вартість як щось дане і наразі не дискусійне, то після всього попереднього безсумнівно принаймні те, що господарська вартість як така притаманна певному предметові не в його ізольованому для-себе-бутті, а лише внаслідок використання іншого предмета, що віддається за нього. Дикий плід, якого збирають без зусиль і який не обмінюють, а безпосередньо споживають, не є господарським товаром; за такий його можна вважати в крайньому разі тоді, коли його споживання заощаджує, скажімо, якусь іншу господарську витрату. Але якби всі потреби способу життя були задоволені таким чином, що жертва не пов’язувалася б із жодною точкою, то люди якраз не господарювали б, так само мало, як птахи, риби або мешканці казкової країни. Бодай яким шляхом два об’єкти А і В стали вартостями: господарською вартістю А стає тільки через те, що я мушу дати за нього В , а В тільки через те, що я можу одержати за нього А – при чому, як зазначалося, принципово байдуже, чи здійснюється жертва шляхом віддачі певної вартості іншій людині, отже, шляхом міжіндивідуального обміну, або в сфері інтересів індивідууму, шляхом підрахунку зусиль і результатів. В об’єктах господарства цілковито не знайти нічого, крім значення, яке кожен із них прямо або непрямо має для нашого споживання, і виміну, що відбувається між ними. Оскільки, як визнано, самого лише першого ще не вистачає для того, щоб зробити предмет господарським, то тільки останній може додавати йому специфічної відмінності, яку ми називаємо господарською. Щоправда, це відмежування вартості і її господарської форми руху штучне. Якщо спочатку господарство здається самою лише формою в тому сенсі, що воно вже припускає вартості як свої змісти, аби могти залучити їх у рух зрівноваження між жертвою і здобутком, то насправді той самий процес, що утворює припущені вартості для господарства, можна наступним чином викласти як витворювача [Erzeuger] самих господарських вартостей .

Господарська форма вартості перебуває між двома граничними межами: з одного боку, між бажанням об’єкта, яке долучається до передбаченого почуття задоволення від володіння і споживання ним, з іншого – між самим цим споживанням, яке, придивившись докладніше, не становить жодного господарського акту. Справді, тільки якщо допускають щойно викладене – що відбувається, мабуть, загалом, – що безпосереднє споживання дикого плоду не є господарською дією і саме воно, отже, не являє собою господарської вартості (хіба що воно якраз заощаджує виробництво господарських вартостей), – то і споживання самих властивих господарських вартостей більше не є господарським: бо акт споживання в цьому останньому випадку абсолютно не відрізняється від такого акту в першому випадку: чи плід, який хтось їсть, він випадково знайшов, украв, сам дістав або купив – це для нього не утворює найменшої різниці в самому акті їжі та його безпосередніх наслідках. Як ми побачили, предмет узагалі ще не є жодною вартістю, доки він як безпосередній збудник відчуттів іще злитий із суб’єктивним процесом, утворюючи ніби якусь самозрозумілу компетенцію нашої почуттєвої спроможності. Він мусить бути спершу відмежований від цієї спроможності, аби набути для нас властивого значення, яке ми називаємо вартістю. Адже не тільки певно те, що бажання саме по собі взагалі не могло б обґрунтовувати жодної вартості, якби воно не наштовхувалося на перешкоди: якби будь-яке бажання без боротьби і вповні знаходило своє задоволення, то ніколи не виник би не тільки господарський обіг вартостей, а й саме бажання ніколи не піднялося б до значного рівня, якби воно відразу могло задовольнятися. Тільки відтермінування задоволення перешкодою, побоюванням, що об’єкт може вислизнути, напружене докладання зусиль для цього, підсумовує моменти бажання: інтенсивність воління і безперервність здобування. Але якби навіть найвища сила бажання виникла суто зсередини, то об’єктові – як багато разів наголошувалося, – який задовольняє його, все ж не приписувалася б жодна вартість, якби ми одержували його в необмеженій повноті. В такому разі для нас вагомим був би цілий рід, існування якого гарантує нам задоволення наших прагнень, а не та часткова величина, якою ми фактично оволоділи, бо її так само без великих зусиль можна замінити іншою; але і та сукупність при цьому набувала б свідомості вартості лише на підставі думки її можливого недоліку. В цьому випадку наша свідомість була б просто сповнена ритмом суб’єктивних бажань і задоволень, не пов’язуючись до опосередкувального об’єкта. З одного боку, потреба, з іншого – споживання окремо для себе не містять ані вартості, ані господарства. Обидва здійснюються одночасно тільки через обмін між двома суб’єктами, кожен з яких відмову іншому перетворює на умову відчуття задоволення, відповідно, через його подібність у соліпсистському господарстві. Внаслідок виміну, тож господарства, водночас виникають вартості господарства, оскільки він є носієм або продуцентом дистанції між суб’єктом і об’єктом, яка суб’єктивний почуттєвий стан переводить в об’єктивну оцінку. Вище я вже наводив підсумок Кантового вчення про пізнання: умови досвіду водночас є умовами предметів досвіду – під чим він мав на увазі те, що процес, який ми називаємо досвідом, і уявлення, які утворюють його змісти або предмети, підлягають одним і тим самим законам розсуду. Предмети можуть входити в наш досвід, досвідчуватися нами через те, що вони суть уявлення в нас, і та сама сила, яка утворює і визначає досвід, виявляє себе в утворенні тих предметів. У тому самому сенсі ми можемо сказати тут: можливість господарства водночас є можливістю предметів господарства. Саме процес між двома власниками об’єктів (субстанцій, робочих сил, прав, будь-чого, що підлягає передаванню), який приводить їх у названий «господарством» стосунок, а саме у стосунок взаємної віддачі, водночас тільки й підносить кожен з цих об’єктів до категорії вартості. Тепер усунена трудність, що загрожує з боку логіки, мовляв, вартості все ж спершу існують, мусять бути як вартості, аби вступати у форму і рух господарства, а саме усунена завдяки осягнутому значенню того психічного стосунку, який ми позначали як дистанцію між нами і речами; адже він диференціює початково суб’єктивний почуттєвий стан на суб’єкта, який тільки й передбачає, бажає певні почуття, і на об’єкта, який протистоїть йому, тепер містить у собі вартість – тоді як дистанція зі свого боку встановлюється в сфері господарства через обмін, тобто через двостороннє спричинення меж, перешкоди, відмови. Отже, вартості господарства витворюються в тій самі взаємності та відносності, в якій полягає господарність вартостей.