Едмунд Гусерль - Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології

Природне притямне життя нашого Я є сталим актуальним або неактуальним сприйманням. Світ речей і наше тіло в ньому повсякчас існує в нашому сприйнятті. Як же тепер можна виокремити саму свідомість як конкретне буття в собі й усвідомлене в ній, сприйняте буття як таке, що постає «перед» свідомістю і як «саме по собі та для себе»?

Спочатку я медитую як «наївна» людина. Я бачу і схоплюю саму річ у її втіленості. При цьому я часто помиляюся і не лише щодо сприйнятих властивостей, а також щодо самого існування. Я підданий ілюзії або галюцинації. Тоді сприйняття не є «справжнім» сприйняттям. Але якщо воно є справжнім, а це означає, що його можна «підтвердити» в актуальному зв’язку досвіду і, мабуть, за допомогою конкретного досвідного мислення, тоді сприйнята річ справді тілесно дана в сприйнятті як направду саме вона. При цьому сприймання являє себе, якщо розглядати його просто як усвідомлення, незважаючи на тіло та тілесні органи, як щось позбавлене сутності, як порожнє глядіння порожнього «Я» на сам об’єкт, яке у дивний спосіб торкається його.

Якщо я як «наївна» людина, «обманута чуттєвістю», відмовився продовжувати такі рефлексії, то як «наукова людина» я згадую про відоме розрізнення вторинних і первинних властивостей, згідно з яким специфічні чуттєві властивості повинні бути «лише суб’єктивними», а «об’єктивними» є тільки геометрично-фізичні властивості. Колір, звук, запах і смак речі тощо хоч би як «живо» вони являли себе як належні до її сутності, є не справжніми самі і як такі, що являють себе, а лише «знаками» певних первинних властивостей. Утім якщо я згадаю відомі вчення фізики, то відразу побачу, що ці улюблені багатьма твердження не можуть мати літеральне значення: ніби насправді простим явищем є лише «специфічні» чуттєві властивості сприйнятої речі; адже це означало б, що «первинні» властивості, які залишаються після усунення цих вторинних, належать речі в її об’єктивній істині, разом з іншими такими властивостями, які не можуть постати як явище. Так зрозумілі старі закиди Барклі мали б рацію, а саме, що протяжність, це ядро сутності тілесності та всіх первинних властивостей, не можна помислити без вторинних. Ба більше, весь уміст сутності сприйнятої речі , який постає втіленим з усіма її властивостями і всіма, які можна сприйняти, є « простим явищем », а «справжня річ» є річчю фізикалістської науки . Коли вона визначає дану річ винятково завдяки таким поняттям, як атоми, іони, енергії тощо і повсякчас як просторові процеси, єдиними характеристиками яких є математичні вирази, то має на увазі щось трансцендентне щодо втіленого змісту речі . Тоді вона не може мати на увазі річ навіть як таку, що перебуває в природному чуттєвому просторі; інакше кажучи, її фізикалістський простір не може бути тілесним простором світу сприйняття: інакше її стосувалися б закиди Барклі.

Отже, « істинне буття » було б чимось цілковито та принципово інакше визначеним, ніж дана у сприйнятті втілена дійсність , що дана винятково з чуттєвими і заразом із чуттєво-просторовими визначеностями. Питомо досвідчувана річ дає просте «це», порожній х, який стає носієм математичних визначень і відповідних математичних формул і який існує не у просторі сприйняття, а в «об’єктивному просторі», що його «знаком» є простір Евклідової множинності трьох вимірів, яку можна уявити лише символічно.

Отже, приймімо все це. Нехай тілесно дане у будь-якому сприйнятті, як цьому повчають, буде «простим явищем», чимось принципово «просто суб’єктивним», але не порожньою позірністю. Адже в строгому методі природничої науки дане у сприйнятті править за чинне визначення того трансцендентного буття, що його «знаком» воно є, визначення, яке кожен може здійснити та перевірити через пряме вбачання. Хоча надалі сам чуттєвий уміст даного в сприйнятті й відрізняється від істинної речі, яка існує сама по собі, але й надалі субстрат , носій (порожній х) сприйнятих визначеностей слугує тим, що завдяки точному методу визначається у фізикалістських предикатах. Відповідно, у зворотному напрямку кожне фізикалістське пізнання слугує показником того, як перебігатиме можливе досвідчування чуттєвих речей і того, що з ними відбуватиметься. Отже, воно слугує для орієнтації у світі актуального досвіду, в якому ми всі живемо та діємо.