Едмунд Гусерль - Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології

Якщо все це прийняти, то що ж належить до конкретного реального складу самого сприйняття як cogitatio ? Самозрозуміло, не фізикалістська річ, цілком трансцендентна – трансцендентна щодо всього «світу явищ». Але попри те, що його називають «суто суб’єктивним», і він з усіма його окремими речами та подіями також не належить до реального складу сприйняття, він «трансцендентний» щодо нього. Поміркуймо над цим детальніше. Ми щойно, нехай і побіжно, вже поговорили про трансцендентність речей. Тепер треба глибше розглянути той спосіб, у який трансцендентне постає перед свідомістю , яка його усвідомлює, аби вгледіти, як слід розуміти їхній загадковий взаємозв’язок.

Тож виключімо всю фізику та весь домен теоретичного мислення. Тримаймося в рамках простого споглядання і належних до нього синтез, до яких належить і сприйняття. Тоді стає очевидним, що споглядання і побачене, сприйняття і сприйнята річ хоча за власною сутністю і пов’язані (bezogen) між собою, втім не існує принципової необхідності, аби вони реально і за власною сутністю були чимось єдиним і зв’язаним (verbunden) .

Почнімо з прикладу. Стало дивлячись на цей стіл, при цьому обходячи його, постійно змінюючи моє положення в просторі, я континуально усвідомлюю тілесне існування того самого столу, який залишається цілковито незмінним. Проте сприйняття столу стало змінюється, воно є континуальністю змінних сприйняттів. Я заплющую очі. Мої інші чуття не пов’язані зі столом. Тепер я його не сприймаю. Я розплющую очі та знов сприймаю. Це те саме сприйняття? Будьмо точнішими. Повторюючись, воно за жодних обставин не є тим самим індивідуальним сприйняттям. Лише стіл є тим самим як ідентично усвідомлений в синтетичному усвідомленні, яке пов’язує нове сприйняття зі спогадом. Сприйнята річ може існувати, не сприймаючись, не усвідомлюючись навіть потенційно (у спосіб раніше [26] Див. вище: § 35, зокрема с. 75–76. описаної неактуальності); і вона може існувати, не змінюючись. Сприйняття, натомість, є тим, чим воно є, у постійному потоці свідомості, й саме є постійним потоком: сприйняте Тепер невпинно перетворюється на усвідомлення щойно-минулого, яке додається до нього, і водночас спалахує нове Тепер тощо. З повсюдно однакових причин як сприйнята річ, так і все, що стосується її частин, боків і моментів, необхідно є трансцендентним сприйняттю, назвіть це первинними чи вторинними властивостями. Колір усвідомленої речі принципово не є реальним моментом усвідомлення кольору, він являє себе, але поки він себе являє, явище в підтверджувальному досвіді може і мусить континуально змінюватися. Той самий колір являє себе «в» континуальній розмаїтості відтінювань кольору. Те, що стосується чуттєвої властивості, стосується і кожного просторового образу. Той самий образ (даний як тілесно той самий) континуально являє себе постійно «в інший спосіб», у завжди нових відтіненнях образу. Цей необхідний стан речей вочевидь має загальну чинність. Адже в разі сприйняття ми лише заради спрощення пояснювали через приклади незмінну річ, яка являє себе. Очевидно, що це стосується будь-яких змін.

Із сутнісною необхідністю до «всебічного» усвідомлення тієї ж самої речі, яке підтверджує себе в континуальній єдності досвіду, належить багатогранна система континуального розмаїття явищ і відтінювань, що у конкретних континуальностях відтіняють всі предметні моменти, сприйняття яких має характер тілесної самоданості . Кожна визначеність маю власну систему відтінювання, і кожної, як і цілої речі, стосується те, що вона постає перед схоплювальним усвідомленням, яке синтетично об’єднує спогад і нове сприйняття, попри переривання континуального перебігу актуального сприйняття.

Водночас ми бачимо, що с а ме насправді та безсумнівно належить до реального складу конкретних інтенційних переживань, які називаються сприйняттями речей. Якщо річ є інтенційною єдністю, ідентично-єдино усвідомленим у континуально впорядкованому потоці розмаїтих сприйняттів, які переходять одне в одне, самі вони постійно мають свій визначений дескриптивний склад, який згідно з власною сутністю підпорядкований цій єдності. Наприклад, до кожної фази сприйняття з необхідністю належить певний уміст відтінювань кольору, фігури тощо. Їх зараховують до «чуттєвих даних», даних особливого регіону з певними видами, які всередині якогось із цих видів об’єднуються в конкретні єдності переживань sui generis («поля» відчуттів); які потому в той спосіб, який тут ми не описуватимемо детально, оживлюються через « схоплення » у конкретній єдності сприйняття, і завдяки цьому оживленню виконують « функцію уявлення », тобто разом із ним утворюють те, що ми називаємо « явленням » кольору, фігури тощо. Це разом з іншими характеристиками утворює реальний склад сприйняття, яке є усвідомленням тієї самої речі завдяки ґрунтованій на сутності цих схоплень єдності схоплення , а також завдяки ґрунтованій на сутності різних єдностей такого ґатунку можливості синтезування ідентифікації .