Едмунд Гусерль - Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології

Цей вид реального «вкладання» (що насправді є однаковістю) є визначною характеристикою іманентного сприйняття і фундованого на ньому ставлення ; в більшості інших випадків бракує іманентного зв’язку інтенційних переживань. Як, наприклад, уже у спогадах про спогади. Пригаданий учорашній спогад не належить до теперішнього спогаду як реальна складова його конкретної єдності. Згідно з власною сутністю теперішній спогад цілком міг би існувати, навіть якби вчорашній направду не існував, але якби останній, якщо він би направду відбувся, разом із ним необхідно належав до того ж самого невпинного потоку переживань, який би континуально поєднував їх завдяки конкретизації переживань. Цілком інакше, вочевидь, відбувається з трансцендентними сприйняттями й з іншими трансцендентно скерованими переживаннями. Сприймання речі не лише не містить саму річ як свою реальну складову, воно також не утворює з нею жодну сутнісну єдність , хоча, звичайно, передбачає її існування. Єдиною визначеною лише власною сутністю переживань єдністю є єдність потоку переживань , або, інакше кажучи, переживання лише з переживаннями може бути поєднаним у ціле, загальна сутність якого охоплює ці переживання і фундується на них. У подальшому викладі це твердження стане яснішим і набуде великого значення.

Усі сутнісні характеристики переживання та свідомості, які ми виявили, є для нас необхідними першими ступенями для досягнення цілі, яка нас стало веде, а саме – виявлення сутності тієї «чистої» свідомості , яка повинна визначати феноменологічне поле. Наші споглядання були ейдетичними; але окремі одиничні сутності, переживання, елементи потоку переживань, тобто «свідомості», в будь-якому сенсі належали до природного світу як те, що реально відбувається. При цьому ми не полишили ґрунту природної настанови. Індивідуальна свідомість переплетена з природним світом у подвійному сенсі: вона є свідомістю якоїсь людини або тварини і вона або принаймні велика кількість її проявів є усвідомленням цього світу. Що ж означає з огляду на це переплетення з реальним світом те, що свідомість має «власну» сутність , що різні усвідомлення утворюють замкнений, визначений суто цією власною сутністю зв’язок, а саме – зв’язок потоку свідомості? Оскільки тут ми ще можемо розуміти свідомість у настільки широкому сенсі, що він, врешті-решт, збігається із сенсом поняття переживання, то питання стосується особливої сутності потоку переживань і всіх його компонентів. Насамперед наскільки інакшим, вилученим з особливої сутності переживань має бути матеріальний світ ? І якщо він є таким, якщо він є « чужим » й « інакшим » для всієї свідомості та її особливої сутності, то як свідомість може з ним переплітатися ; з ним, а отже, з усім чужим для свідомості світом? Адже легко переконатися в тому, що матеріальний світ є не довільною частиною, а фундаментальним шаром природного світу, з яким сутнісно пов’язане все інше реальне буття. Чого йому ще бракує, то це душ людей і тварин; а те нове, що вони привносять, передусім є «переживанням» з його свідомим зв’язком із їхнім навколишнім світом. При цьому свідомість і речовість усе ж таки є зв’язаним цілим , зв’язаними в окремих психофізичних єдностях, які ми називаємо анімаліями [24] Це множина від латинського іменника «animal» («жива істота»). Але Гусерль пише цей іменник з великої літери, в такий спосіб доместифікуючи його, адже в німецькій, на відміну від латини, іменники пишуться з великої літери. Тому я вирішив не зберігати написання латинкою і не перекладати це слово з латини, а доместифікувати його, написавши кирилицею. Відповідно до такої стратегії перекладу прикметник «animalisch» доместифіковано як «анімальний». , а на найвищому рівні вони зв’язані в реальній єдності цілого світу . Чи може єдність певного цілого бути єдиною якось інакше, ніж через власну сутність її частин, які заразом мусять мати якусь сутнісну спільність замість принципової гетерогенності?

Аби досягти ясності, ми шукаємо граничного джерела, з якого живиться генеральна теза світу, що я її здійснюю в природній настанові, джерела, яке отже, вможливлює те, що моя свідомість знаходить навколо себе сущий світ речей, що в цьому світі я приписую собі тіло і можу вписати в нього самого себе. Очевидно, що цим граничним джерелом є чуттєвий досвід . Проте для наших цілей достатньо розглянути чуттєве сприйняття, яке поміж актів досвіду в певному доброму сенсі відіграє роль прадосвіду, з якого всі інші акти досвіду дістають головну частину сили, що їх обґрунтовує. Кожному сприймальному усвідомленню притаманно те, що воно є усвідомленням утіленої самоприсутності індивідуального об’єкта , який, зі свого боку, в чисто логічному сенсі є індивідом або його логічно-категоріальною модифікацією [25] Див. вище: § 15, с. 40–41. . В нашому випадку чуттєвого, або точніше, речового сприйняття логічним індивідом є річ; і нам достатньо розглянути сприйняття речі як репрезентант усіх інших сприйняттів (властивостей, процесів тощо).