В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Думка судді Верховного суду США Дж. Стюарта у справі «Фурман проти Джорджії» (Furman v. Georgia, 408 U.S. 238, 308) (1972) щодо конституційності смертної кари в США.

Bonaparte Ch. J. Lynch Law and Its Remedy // Yale Law Journal. - 1899. - May. - № 8. - P. 336.

Сірий М. І., Тертишник В. М. Судочинство // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 718.

Малишев Б. В. Судовий прецедент у правовій системі Англії. — К., 2008. — С. 50.

Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10.05.2006 № 361/2006.

Див., напр.: Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України: Підручник. — К., 2006. — 338 с. — С. 271, С. 274; Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. — 2.вид. — К., 2004. — 509 с. — С. 415; Селіванов А. О., Рудюк Н. С., Фесенко Є. В., Кривенко Л. І., Бакланова Л. В. Організація судової влади в Україні: Перший аналіз нормативного змісту Закону України «Про судоустрій України». — К., 2002. — 111 с. — С. 102, С. 104.

Див., напр.: Петрухин И. Л. Правосудие: время реформ. — М.: Наука, 1991. — С.160; Семенов В. М. Суд и правосудие в СССР. — М., 1984. — С.19-20; Суд и правосудие в СССР: Учебник / Под ред. Б. А. Галкина. — М., 1981. — С.36; Суд, прокуратура и органы расследования в СССР. - Волгоград, 1978. — С. 9.

Див., напр.: Голоднюк М. Н. Вопросы совершенствования законодательства о преступлениях против правосудия // Государство и право на рубеже веков / Мат. всерос. конференции. Криминология. Уголовное право. Судебное право. — М.: ИГПРАН, 2001; Боботов С. В. Правосудие в правовом государстве / Право как социокультурная ценность / Материалы конференции. — М.: Российская Правовая Академия, 2001.

Калашникова А. А. Судопроизводство как объект уголовно-правовой охраны // Труды юридического ф-та СевКавГ- ТУ: Сб. научных трудов. Выпуск 2. - Ставрополь: СевКавГ- ТУ, 2004. - 216 с. — С. 122-131.

Аргументований виклад цього положення знаходимо в В. О. Навроцького (Навроцький В. О. Злочини проти правосуддя: Лекції для студентів юридичних факультетів / Львівський державний університет ім. І. Франка. Юридичний факультет. — Львів, 1997. — 48 с.). На його думку, «в кримінальному законі не визначений зміст самого поняття «правосуддя», що породжує труднощі й спори стосовно визначення кола суспільних відносин, які підлягають кримінально-правовій охороні відповідними нормами» (Там само. — С. 4). З'ясовуючи «точний зміст» поняття «правосуддя», В. Навроцький ставить такі три запитання. Які органи здійснюють правосуддя? Що є предметом діяльності по відправленню правосуддя? Який зміст має діяльність по відправленню правосуддя? Відтак намічає «принаймні два підходи. Суть розбіжностей полягає в тому, охоплюються цим поняттям діяльність лише судових, чи й інших правоохоронних органів. Перша позиція базується на буквальному розумінні слова «правосуддя» як діяльність лише судів по розгляду справ, віднесених до їх юрисдикції. Для такого розуміння є підстави насамперед в Конституції України, стаття 124 якої передбачає... Проте спірним є, перше, що «в самій Конституції сплутано два далеко не тотожні поняття: те, що в розділі VIII іменується «Правосуддя» насправді стосується судової влади. По-друге, суд, як і будь-який державний орган не є самодостатнім, не може діяти без взаємодії з іншими спеціалізованими державними інституціями, зокрема тими органами, які готують кримінальні справи до судового розгляду....та які займаються виконанням судових рішень. Об'єктивність, справедливість та законність правосуддя не може бути забезпечена, якщо вказані органи будуть діяти неправильно, вчинятимуть посягання на їх діяльність. Тому правосуддя як функція держави здійснюється виключно судами, але забезпечується правильною роботою й спеціальних правоохоронних органів. По-третє, концепція, згідно з якою правосуддя включає в себе виключно судову діяльність, не узгоджується з нормами чинного КПК — передбачаються відповідальність за посягання на правильну діяльність саме не судів, а інших органів. Тому більш переконливою слід визнати другу позицію, відповідно до якої правосуддя (в тому значенні, в якому його вживає кримінальне законодавство) - це діяльність як судів, так і органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, а також органів, які відають виконанням судових рішень» (Там само). Як далі відзначає автор «правосуддя — це державна діяльність. Тому так зване «громадське правосуддя» - діяльність громадських формувань з охорони порядку, товариських судів та інших самодіяльних організацій — це не здійснення правосуддя, а моральне виховання порушників правових та моральних норм специфічними методами громадського впливу. Такі органи самі не здійснюють правосуддя як державно-владної діяльності, а лише сприяють відповідним державним органам» (С. 9). Правознавець також визначає «Предмет діяльності по здійсненню правосуддя», відзначаючи, що «Правосуддя полягає в розгляді і вирішенні конкретних справ» (С. 9). Загалом же, на його думку, «Правосуддя — це суспільні відносини, які існують в зв'язку з процесуальною діяльністю компетентних державних органів (дізнання, попереднього розслідування прокуратури, суду та органів виконання рішень) по розслідуванню, судовому розгляду, прийняттю і виконанню рішень, вироків, ухвал та постанов по кримінальних, цивільних та адміністративних справах» (С. 11-12).