В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Розглядаючи положення про особистість судді як гарантію правосуддяслід відзначити, що подібно до того, як педагоги відіграють вирішальну роль у формуванні особистості, судді відіграють вирішальну роль у формуванні образу правосуддя. Думка про те, що особистість судді - гарантія здійснення правосуддя, розглядається як альтернативна іншій поширеній думці (й почасти обґрунтованій): матеріально- технічне забезпечення діяльності судів і суддів - це гарантія і один із принципів належного функціонування судової системи. Втім, оскільки здійснення правосуддя в розумінні розсудження (вирішення спорів), поновлення в правах не є лише й передусім матеріально- технічною, механістичною функцією, ключовим є питання того, хто саме і як здійснює правосуддя. В юридичній науці, зокрема філософії права як елегантній юриспруденції, суддя в одній з теорій уявляється як Геркулес (презумпція «судді-Геркулеса» Р. Дворкіна). Така роль відводиться судді як тому, хто віднаходить «найкраще вирішення справи», тлумачить і застосовує закон, вишукуючи в ньому право, засадою якого є справедливість, що є змістовною основою і метою правосуддя. Саме суддя, як особистість, керуючись своїм внутрішнім переконанням, здійснює пошук норми закону, яка повинна застосовуватися до конкретних обставин справи, аби здійснилося право. Тому в юридичній науці вважається, що, в ідеалі, «саме в суді право існує в усій його повноті» (C. Максимов). А здійснює це право суддя, як гарант правосуддя. У цьому зв’язку подальше науково обґрунтоване вдосконалення здійснення правосуддя може пролягати в площині вдосконалення особистості судді.

Судове здійснення ідеї права відбувається і шляхом скасування неправового законодавства (на основі «формули Радбруха»).Так звана «формула Радбруха» є теоретичним приписом завершеного логічного судження, розробленим німецьким правознавцем Густавом Радбрухом для вирішення практичних правових проблем. Формула стала наслідком філософсько-правової рефлексії філософа права на ідеологію і практику соціал-націоналізму. В основі формули, як і філософії права Г. Радбруха, лежить «ідея права». Ідея права, ототожнювана Радбрухом з ідеєю справедливості в широкому розумінні, засновується на трьох взаємопов’язаних, але часом конфліктуючих правових цінностях, які її реалізовують: справедливість (у вузькому розумінні), доцільність і правопевність. Подолати антиномію ідеї права й покликана так звана «формула Радбруха». Порівняно з першим варіантом «формули Радбруха» (до 1930 року), зміненою під впливом злочинів режиму націонал-соціалізму, у другій надається більше значення справедливості як елементу ідеї права, відтак антиномія ідеї права вирішується на користь пріоритетності справедливості над правопевністю і доцільністю. Формула застосовується лише «...коли суперечність діючого закону та справедливості сягає настільки нестерпного масштабу, що закон як «несправедливе право» поступається справедливості.». Положення Радбруха реконструюються у двох «формулах» про статус несправедливих законів, що частково збігаються: перша щодо «нестерпного» відходу від справедливості, друга щодо відсутності «навіть прагнення» до встановлення справедливості. За першою формулою те, що за формальними ознаками видається законом, вважається «несправедливим законом» і відтак повинно поступитися справедливості (перша формула), або ж є «не лише «несправедливим правом», а більше того — «не- правовим за своєю природою» (друга формула).

«Формула Радбруха» має практико-правове значення, зокрема в правозастосуванні судами, а саме при визнанні «несправедливими» нацистських законів, у судових процесах 1989-1999 рр., пов’язаних із охороною Берлінської стіни за фактами, які мали місце до возз’єднання Німеччини. «Ідея права», ідея «надзаконного права», спрямовані на критику юридичного позитивізму, сприяли росту теоретичного та практичного інтересу до ідей природного права, їх повоєнному «відродженню».

Окремо в контексті здійснення ідеї права варто розглянути судову герменевтику як судову філософію здійснення правосуддя. Судова герменевтика як напрям юридичної герменевтики також може визначатися як методологія здійснення правосуддя. В одній з інтерпретацій здійснення правосуддя передбачає «суд факту» (встановлення істини як дійсних обставин справи) та «суд права» (встановлення права та його застосування), що супроводжуються процесами тлумачення (зокрема судового тлумачення), які є предметом розгляду герменевтики.