В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Подібно до того, як об’єктом історико-правового дослідження є не тільки держава і право, а й широке коло історичних подій, політичного, соціально-економічного, ідеологічного, етичного, етнографічного та іншого характеру, за яких держава і права існували і без яких їх неможливо правильно витлумачити, так і правосуддя має досліджуватися як сутність і явище з огляду на «широке герменевтичне коло», пояснюватися й тлумачитися в ширшому контексті, на кожному з етапів свого здійснення.

У контексті втілення ідеї правосуддя варто розглянути проблематику сутності судової влади в режимах її здійснення. Сутність, зокрема соціальну, судової влади пропонується виявляти за допомогою її аналізу за типом режиму здійснення - способом організацій та здійснення влади певними методами. Судова влада - поняття, яке в межах доктрини поділу влади позначає одну з гілок державної влади, основне завдання якої - здійснення правосуддя. Правосуддя постає як форма реалізації судової влади. Судова влада як самостійна державна влада за типом режиму може поставати, з- поміж інших, як судова демократія, судова аристократія, судова олігархія.

Судова аристократія розуміється як такий режим здійснення судової влади суддями, коли статус судді носить ознаки аристократизму. Аристократизм судді вбачається в численних привілеях (довічне чи безстрокове перебування на посаді, недоторканність, високий рівень фінансових гарантій і соціального забезпечення). З одного боку, ці привілеї покликані забезпечити незалежність суддів, а з іншого можуть слугувати передумовою відчуження суддів від народу як джерела влади.

Судова демократія розуміється як режим здійснення судової влади, за якого народ бере участь у її здійсненні безпосередньо або опосередковано, зокрема у таких процесах, як, наприклад, вибори суддів, «народний контроль» над судами, анулювання закону присяжними (розглянемо останнє окремо).

Судова олігархія - тип режиму судової влади, який здійснюється суддями як окремою групою, що діє у власних інтересах. Як наслідок може виникати напруження між різними «гілками влади» не лише щодо того, хто є джерелом влади - народ чи судді, але й щодо того, чиї інтереси представляють і повинні представляти судді. Оскільки судді не підзвітні нікому та підкоряються лише закону, то виникає питання про те, чи можуть вони вважатися повноцінними безпосередніми представниками народу, здатними представляти всі його інтереси, а не лише ті, які опосередковано представлені в законі. Зазначені типи режиму судової влади доцільно розглядати, співвідносячи їх між собою.

Правосуддя може розглядатися як сфера поєднання різних підходів до праворозуміння.Праворозуміння, як усвідомлення явища, що позначається терміном «право», змістовно розкривається на основі спеціальних уявлень: правових теорій, доктрин, понять. Праворозуміння відрізняють від правоназивання, юридичного тлумачення. Поряд із розрізненням праворозуміння за підходами доцільно вирізняти й праворозуміння за сферами діяльності. В цьому зв’язку тематично доцільно вирізняти судове праворозуміння - уявлення про право, сформоване в процесі судової діяльності, зокрема судового правозастосування. Крім того, допустимо розрізняти праворозуміння за суб’єктами (судове праворозуміння судді, адвоката, прокурора, присяжних тощо). Функціонально судове праворозуміння конкретизується через судове тлумачення (тлумачення при судовому правозастосуванні). Оскільки зазначені підходи до праворозуміння змістовно різняться, допустимим є висновок про те, що правосуддя є сферою дії та поєднання різних підходів до праворозуміння.

Традиційно юснатуралізм і юридичний позитивізм вважають домінуючими праворозуміннями. Інтерпертивізм уявляється, як «третій шлях» між теорією природного права і юридичним позитивізмом. Під інтерпретивізмом також розуміють європейську юридичну герменевтику. Головні положення (твердження) інтерпретивізму полягають у тому, що право не є певною сукупністю даних (данності), правил чи фактів, а те, що юристи мають на меті витлумачити чи отримати в своїй юридичній діяльності. Крім того, не проводиться розмежування між правом і моральністю. Водночас уявляється, що право не є іманентним природі, а правові цінності та принципи існують не незалежно. Перше уявлення протиставляє інтерпретивізм юридичному позитивізму, друге - теорії природного права.