В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Ідея правосуддя конкретизується в смислах правосуддя. Смисл (смисли) правосуддя визначається як особливий зміст, який відображає сутність (сутності) явища дійсності, позначуваного терміном «правосуддя». Вирізняють різні смисли правосуддя, наприклад, у цьому дослідженні, такі, як «антропологічний смисл» (правосуддя як судова антропологія); «владний смисл» (правосуддя як форма здійснення судової влади); «правореалізаційний смисл» (правосуддя як судове здійснення права); «правозахисний смисл» (правосуддя як судовий захист); «резолютивний смисл» (або «вирішальний смисл») (правосуддя як судове вирішення конфлікту); «балансуючий смисл» (правосуддя як судове балансування); інші смисли правосуддя (ідеологічний, телеологічний, виховний, відповідальний, економічний). Оскільки зазначені смисли є обґрунтованими, виявляється, що ідеї правосуддя властива смислова множинність.

Мета запропонованого підходу - не стільки детальний аналіз, анатомізація правосуддя (зокрема за допомогою дескриптивного підходу), скільки виявлення спеціального змісту - смислів того явища, яке називається правосуддям. Смисли правосуддя, формуючи ідею правосуддя, закладають підґрунтя основам філософії правосуддя, що може розглядатися як діяльнісна юридична філософія. Немає підстав вважати запропонований перелік смислів ідеї правосуддя ідеальним чи вичерпним, його може бути піддано критичному аналізу. Також додамо, що на практиці можливі суміщення різних смислів правосуддя, зазначених у цьому огляді (наприклад, правосуддя як судового захисту та правосуддя як справедливого судочинства, приміром, у контексті судової практики ЄСПЛ права людини на ефективний юридичний засіб захисту (ст. 13 ЄКПЛ) та права на справедливий судовий розгляд (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ). Крім того, перелік і проблематику смислів правосуддя може бути розширено. Складним і таким, що потребує додаткового дослідження, є питання співвідношення смислів права, їх формалізація в принципах. Проблематика смислів правосуддя актуалізується, наприклад, у випадку, коли одні смисли підміняються іншими, коли відбувається маніпуляція ними чи зловживання правосуддям, тобто коли система правосуддя використовується для цілей, які не охоплюються змістом ідеї правосуддя. Все це може слугувати предметом подальшого осмислення філософських проблем правосуддя.

У процесі філософсько-правового аналізу відслідковується діалектика правосуддя як «належного» та «сущого», «можливого» та «дійсного». Правосуддя водночас може виражатися як належне, так і суще. Як належне правосуддя відображається в понятті - це уявлення про правосуддя як ідеальне (у вузькому розумінні - це ідея правосуддя). Як суще правосуддя є частиною дійсності, що відповідає (чи не відповідає) поняттю правосуддя. Як належне поняття правосуддя відображається в уявленні про належне, справедливе судочинство, «суд за правом». Це підтверджує й етимологія слова «правосуддя» в слов’янських мовах. Як суще поняття правосуддя постає як діяльність суду, судочинство, якому можуть некритично присвоювати властивості поняття правосуддя як належного. Так, «правосуддям» може позначатися будь-яка правозастосувальна діяльність суду з вирішення справ. При цьому таке «правосуддя» може відповідати, а може й не відповідати уявленню (поняттю) про «правосуддя як належне». Зазначені уявлення правосуддя доцільно розрізняти, позначаючи, відповідно, термінами «правосуддя як належне» та «правосуддя як суще». Ці уявлення також можна відображати поняттями «ідеальна концепція правосуддя» та «номінальна концепція правосуддя». З позицій об’єктивного ідеалізму поняття «правосуддя як належного» та «правосуддя як сущого» перебувають у діалектичному взаємозв’язку. «Суще правосуддя» породжує «належне правосуддя», а «належне» - «суще». Зв'язок «належного» та «сущого» правосуддя виявляє в логічному смислі взаємозв’язок «можливого» та «дійсного» правосуддя. Цей взаємозв’язок розвивається у межах ідеї правосуддя, яка розуміється як поняття правосуддя та його здійснення.

У контексті здійснення ідеї правосуддя слід розглянути проблематику герменевтики правосуддя.Правосуддя як об’єкт філософсько-правового дослідження тлумачиться не як будь- яка судова діяльність, а як така, що спрямована на здійснення ідеї права. У цьому смислі судочинство не ототожнюється з правосуддям, воно є його формою здійснення. Інтерпретація правосуддя і судочинства в нашому дослідженні пов’язані герменевтично: у виявленні певних смислів, істотних для дослідження, в спробі вироблення філософсько-правової концепції правосуддя.