Ларс Свендсен - Філософія самотності

Існує багато різних визначень самотності, але всіх їх щось об’єднує: почуття болю або смутку, сприйняття себе ізольованим або одиноким і відчуття відсутності близькості до інших. Більшість визначень є варіантами цих основних характеристик. Однак подібні визначення самотності залишають відкритим питання: самотність має внутрішні чи зовнішні причини, вона є результатом власних переконань індивіда чи зовнішніх умов його життя? І навпаки, доволі складно дати визначення самотності, виходячи з невдалої соціальної підтримки або чогось подібного, наприклад, як це робить Народний інститут здоров’я, з тієї причини, що є люди, які мають хорошу соціальну підтримку (у звичному для нас розумінні), але однаково почуваються хронічно самотніми [24] Наприклад, Інститут охорони здоров’я визначає самотність так: «Належна соціальна підтримка означає, що особа отримує любов і турботу, що її поважають і цінують, і що вона перебуває в соціальній спільноті, де присутні взаємні зобов’язання. Протилежністю до належної соціальної підтримки є самотність». Folkehelseinstituttet: «Sosial støtte og ensomhet — faktaark». . З іншого боку, багато людей мають погану соціальну підтримку, але все одно не так помітно потерпають від самотності. Є статистичні взаємозв’язки між соціальною підтримкою і самотністю, але такий взаємозв’язок не є необхідним, і тому самотність потрібно визначати виходячи із суб’єктивного досвіду, а не на основі об’єктивних положень, таких як брак соціальної підтримки.

Слово «самотність» — ensomhet — походить від давньо­скандинавського einsamann , складено з einn і saman й означає щось таке, що перебуває цілком окремо. Через це можна подумати, що самотність багато в чому збігається з поняттям «бути наодинці». Справді, здається поширеним припущення, що самотні люди більш одинокі, а ті, хто більше одинокі, — самотніші. Проте, як ми побачимо, самотність і логічно, й емпірично незалежна від одинокості. Йдеться не про те, наскільки щільно індивід оточений іншими людьми — або тваринами у подібному розумінні, — але про те, як індивід переживає власний зв’язок з іншими.

Можна сказати, що у своєму сприйнятті світу кожна людина завжди самотня. Скажімо, на лекції, навіть перебуваючи серед сотні інших людей, ми у певному розумінні наодинці зі словами, які чуємо. На великому концерті, серед тисяч інших, ти наодинці з музикою, тому що вона є твоїм власним переживанням. Звичайно, ми розділяємо ці переживання з іншими, приймаємо їхню реакцію і самі комунікуємо за допомогою слів, міміки і жестів щодо того, як переживаємо лекцію або концерт, але переживання завжди матиме особистий характер, який не можна повністю розділити з кимось іншим. Також не можна розділити біль. Коли біль надто наростає, він руйнує світ людини і її мову. Біль стирає мову на порох [25] Jf. Scarry: The Body in Pain. . Можна говорити про те, що нам боляче, але коли біль стає надто сильним, ми втрачаємо навіть таку здатність. Надто сильний біль не можна розділити з кимось іншим, бо ні для чого іншого не залишається місця, якщо біль став для особи усім світом. Ми можемо не лише осягати, а й частково відчувати біль інших, тому що нам також боляче, коли ми бачимо, що комусь болить, та все одно між болем, який відчуває інший, і нашою реакцією на цей біль — прірва. Такий досвід показує нам нездоланну віддаль між нами й усіма іншими.

Ми всі одинокі в певному розумінні. Ця думка пронизує Селію в «Коктейльній вечірці» Т.С. Еліота після того, як її коханий Едвард вирішує повернутися до своєї дружини. Селія каже, що цей розрив не лише змусив її відчути себе одинокою в момент, коли це сталося, але вона також усвідомила, що одинокою завжди була і назавжди такою залишиться, і це усвідомлення стосується не лише її зв’язку з Едвардом, а й кожної людини; всі люди одинокі, вони видають звуки і послуговуються мімікою, переконані, що розмовляють одне з одним і розуміють одне одного, але в реальності це — ілюзія [26] Eliot: The Cocktail Party, с. 414. . Хоча Селія і вживає слово «одинокий», та описує вона самотність, болісне почуття роз’єднаності з іншими. Селія має рацію, коли каже, що ми всі в якомусь сенсі мусимо народжуватися, жити і помирати самотніми. В усіх нас є «я», котре стосується нас самих і котрому властиве усвідомлення відокремленості від інших.