Ларс Свендсен - Філософія самотності

Самот­ність, як уже було сказано, є емоційною реакцією на незадоволену потребу особи бути пов’язаною з іншими. Важливо нагадати, що самотність є почуттям, тому що самотність часто поєднують з іншими поняттями, особливо з перебуванням наодинці. Однак бути наодинці і бути самотнім — це два окремі поняття. Вони не залежать одне від одного як логічно, так і емпірично. Ми можемо описати самотність як соціальну абстинентність: відчуття дискомфорту, яке свідчить про те, що наша потреба у стосунках з іншими людьми не задоволена. Ми могли б також назвати це свого роду соціальним голодом. Або соціальним болем. Це соціальне больове відчуття споріднене з фізичним болем і, здається, йде тими самими нейронними шляхами [22] MacDonald & Leary: «Why Does Social Exclusion Hurt? The Relationship Between Social and Physical Pain»; Eisenberger, Lieberman & Williams: «Does Rejection Hurt? An fMRI Study of Social Exclusion». . Подібно до фізичного болю, соціальний біль викликає відштовхування від того, що його спричинює, тобто від соціального. Ми також бачимо, що низка рис характеру суттєво корелюється з самотністю, і ці риси будуть ускладнювати прив’язаність до інших людей. Тому самотність може мати тенденцію до самозміцнення.

Самот­ність — тема для довгих розмірковувань, тому що з нею в усіх нас є безпосередній досвід. Але такий досвід не надто надійний, коли нам, наприклад, потрібно зрозуміти причини самотності. З суджень про власний досвід не завжди зрозумієш іншого, а часто не зрозумієш навіть себе. Якщо нам потрібна більша достовірність, ніж власний досвід, і тим більше якщо треба зробити політичні висновки, знадобиться щось більше, ніж розмірковування. Тоді доводиться мати справу з досить об’ємними дослідженнями в цій галузі, з розмаїттям емпіричних даних із соціології, психології та нейробіології [23] Добрий і стислий огляд генетичних і нейрологічних аспектів самотності подано у Hawkley & Cacioppo: «Perceived Social Isolation: Social Threat Vigilance and Its Implication for Health». Є багато психоаналітичної літератури про самотність, але її я буду використовувати в обмеженому обсязі. Для огляду дискусії про більшість центральних понять див. Quindoz: The Taming of Solitude: Separation Anxiety in Psychoanalysis. . Тому адекватне філософське дослідження самотності також повинно включати емпіричні відкриття, зроблені в інших галузях за останні роки, які в ключових питаннях коригують попереднє розуміння самотності. Отже, цю книжку вирізнятиме презентація різних емпіричних відкриттів, а також подібного типу пояснень понять, що їх багато хто пов’язує із філософськими працями.

Може виникнути питання: чому ця книжка має назву «Філософія самотності»? Чому вона є філософською? Мабуть, найочевидніша відповідь така: бо книжку написав філософ, і вона значною мірою опирається на частину матеріалу, написаного іншими філософами. Не можна напевно сказати, де проходить межа між філософією і не-філософією. Вражає, як за останні 10—15 років деякі філософські дисципліни прийняли знан­ня з емпіричних наук, особливо з урахуванням того, що філософія ХХ століття великою мірою намагалася обмежитися до використання логіки і концептуального аналізу. Оглянувшись на історію філософії, побачимо, що це радше правило, ніж виняток, що філософи послуговуються матеріалом, узятим з емпіричних наук — саме розмежування між філософією та наукою також є недавнім, — і цей новий поворот до емпіричних наук можна вважати поверненням до традиційних способів філософування, а не радикальним відхиленням від того, чим була філософія.

Книжка складається з восьми розділів. Розділ 1 дає пояснення самотності як такої, що більшою мірою ґрунтується на психологічних і соціальних джерелах, аніж на філософських, але також містить низку пояснень понять, як-от відмінність між одинокістю та самотністю, а також подає огляд різних видів са­мот­но­сті. Афективний компонент є вирішальним для розрізнення одинокості та самотності, і для кращого розуміння наведено коротке обговорення того, чим є почуття, з акцентом на самотності як почутті (розділ 2). У розділі 3 я детальніше розглядаю, хто такий самотній і якого роду чинники особливо сприяють переживанню самотності. Відсутність довіри виявляється, мабуть, найважливішим фактором для пояснення і самотності окремої особи, і відмінностей у поширеності самотності між різними країнами. Тому довіра — тема розділу 4. Чи є самотність протилежністю любові і дружби? Для того щоб краще зрозуміти самотність, у розділі 5 я трохи розповім про роль дружби і кохання у житті людини. Самот­ність може прояснити, чому ці явища настільки суттєві для сенсу нашого життя і для щастя. У численній літературі, присвяченій самотності, підкреслюється, що сучасний індивідуалізм є однією з головних причин самотності. Тому ми повинні поглянути ближче на сучасного індивіда: яким є його образ і чи справді він особ­ливо вражений самотністю (розділ 6). Після цього іде презентація і обговорення доброї самотності (розділ 7). Можливо, основна проблема нашого часу полягає не в тому, що з’явилося так багато поганої самотності, а радше в тому, що стало надто мало доброї самотності. Наприкінці ведеться фінальне обговорення — яку відповідальність кожен із нас несе за те, щоб давати собі раду із власною самотністю.