Ларс Свендсен - Філософія самотності

Світлана Васьківська ,

кандидат психологічних наук

Майже все, що я думав, ніби знаю про самотність, як виявилося, не відповідає дійсності. Я думав, що самотніх чоловіків більше, ніж жінок, і що самотні люди — одинокіші за інших. Я припускав, що значне зростання кількості одиноких людей матиме істотний вплив на кількість самотніх. Я думав, що соціальні медіа спричинилися до збільшення самотності, витіснивши звичну соціалізованість. Я гадав, що, незважаючи на те що самотність — суб’єктивне явище, її можна краще зрозуміти, виходячи з соціального оточення індивіда, ніж з його індивідуальних схильностей. Я вважав, що скандинавські країни мали високий рівень самотності, а також, що чисельність самотніх збільшувалася. Крім того, я припускав, що таке збільшення було пов’язане з пізньомодерним індивідуалізмом і що в індивідуалістському суспільстві рівень самотності вищий, ніж у колективному.

Ще ніколи мені не доводилося працювати з темою, де за припущення, з якими я починав роботу, мало не ставало соромно. Такі уявлення доволі поширені. Можна сказати, що це стандартна картина, яку нам презентують мас-медіа, де часто використовується вислів «епідемія самотності»; задавши у Google пошук «Loneliess + Epidemic», за якусь мить отримуєш майже 400 тисяч результатів. Проте ці уявлення дають нам надто оманливу картину проблеми самотності. Непросто побачити, що існує якась інша «епідемія самотності», відмінна від тієї, що розгортається перед нами, коли шукати частоту згадувань слова «самотність» у мас-медіа, де упродовж кількох років воно лунає дедалі частіше. На самотність звертають дедалі більше уваги, але це не означає, що тієї самотності, на яку звертають увагу, побільшало.

Правильне твердження одне: самотність може бути серйозною проблемою для тих, хто її досвідчує. Самот­ність має серйозні наслідки для якості життя багатьох людей, а також для їхнього фізичного та психічного здоров’я. До того ж про це непросто говорити, оскільки самотність уважають настільки ганебною. Водночас, перебуваючи на самоті, ми можемо переживати найкращі моменти. Самот­ність говорить нам щось важливе про нас самих і про наше місце у світі. Ця книжка — результат моєї спроби з’ясувати, чим насправді є самотність, хто зазнає самотності, чому почуття самотності виникає, триває і зникає і яким може бути ставлення індивіда та суспільства до самотності.

Я не мушу розповідати, як переживається почуття самотності. Воно знайоме тобі після одного дня в дитинстві, коли ти залишився сам-один, а всі інші мали чим себе зайняти; після одного вечора, коли ти був зовсім самотній і зрадів би, якщо б хтось опинився поруч; після вечірки, на якій ти знав небагатьох і самотньо стояв собі в оточенні інших, котрі активно були зай­няті одне одним; після тієї ночі, коли ти лежав поруч із коханою людиною, добре знаючи, що ваші стосунки насправді закінчилися, і після того, як спорожніла квартира, коли твоя любов вийшла і за нею востаннє зачинилися двері.

За почуття любові потрібно платити ціну, і самотність — частина цієї ціни. Кожен, хто має до когось почуття або закоханий, страждає від самотності, коли близької або коханої людини вже нема поруч, тому що вона фізично або емоційно покинула тебе. Зав­жди можна намагатися зробити себе невразливим, не прив’язуючись до іншої людини, але ціною такого кроку буде ще більша самотність. У самотності ти знач­ною мірою відірваний від інших і таким чином також відокремлений від самого себе, від своїх важливих рис, які можуть виявлятись і розвиватись у взаємозв’язку з іншими. Стендаль пише, що одинока людина може набути усього — крім характеру [1] Stendhal: Om kjærlighet. . Проте не лише характер неможливо виробити, будучи одиноким. Насамперед неможливо стати людиною, коли ти сам по собі. Саме твої зв’язки з іншими і той досвід, якого ти набув з ними, і роблять тебе людською істотою. К.С. Льюїс пише: «Тільки-но ми повною мірою стаємо свідомими, одразу ж виявляємо самотність. Нам потрібні інші фізично, емоційно, інтелектуально; вони потрібні нам, якщо ми хочемо щось зрозуміти, і навіть для розуміння самих себе» [2] Lewis: The Four Loves, с. 12. . Однак ми не лише потребуємо інших. Ми також потребуємо, щоб інші потребували нас.

Ти можеш бути самотнім у натовпі або один удома, на природі чи в порожній церкві. Написано безліч пісень про самотність, але жодна з них, здається, не схопила суті самотності так влучно, як пісня All is loneliness з властивою їй рефренною роздираючою тугою. Автор пісні — сліпий бездомний нью-йоркський музикант і поет Moondog (1916—1999). Він написав її, сидячи біля відчинених дверей на Манхеттені, в одному з найбільш густонаселених міст земної кулі. Як завважує Ґеорґ Зіммель у своєму есе про великі міста і духовне життя, навряд чи можна відчувати себе так самотньо деінде, як не у великому місті [3] Simmel: «Storbyene og åndslivet». Див. також Sim­mel: Soziologie. Untersuchungen über die Formen der Vergesell­schaftung, с. 96f. . Він підкреслює, що самотність указує не на відсутність товариства, а радше на його недосягнéнний ідеал [4] Simmel: Philosophie des Geldes, с. 397. . Якби ми не були б соціальними істотами, не існувало б ніякої самотності. Саме через нашу соціальність ми почуваємося особливо самотньо в соціальному просторі, де нас ніщо не пов’язує з іншими. Токвіль підтримує такі погляди вже у 30-х роках ХІХ ст. у своїх дослідженнях демократії в Америці [5] Tocqueville: Democracy in America, с. 665, 701. . В одному листі він зазначає, що самотність у пустелі докучає значно менше, ніж самотність, яку можна досвідчувати серед людей [6] Tocqueville: Selected Letters on Politics and Society, с. 326. Про самотність серед дикої природи — див. Tocqueville: «Journey to Lake Oneida» та «A Fortnight in the Wilderness», с. 665. . Сумна картина мегаполісу добре проілюстрована карикатурою в The New Yorker від 2004 року, на якій зображено вуличного торговця, в руках якого плакат з написом: «Зоровий контакт, 1 долар». Але самотність існує не лише у великих містах. Самот­ність є скрізь, де живуть люди, і не виглядає на те, що самотності більше у великому місті, ніж у менших містах і на околицях.