Ларс Свендсен - Філософія самотності

Людське життя не дає гарантії, що наші потреби у зв’язках з іншими людьми будуть задоволені. Одні бувають самотніми лише іноді, другі — майже ніколи, тоді як інші є самотніми більшу частину часу. Ми можемо відчути самотність у повсякденності або під час серйозної життєвої кризи. Нам усім відомо, що таке самотність, але ми не відчуваємо її в один і той самий спосіб. Лише меншість переживає самотність як серйозну проблему протягом тривалого часу. Хтось із людей переживає самотність у настільки різних ситуа­ціях і так часто, що їхню самотність можна вважати хронічною. Періодична самотність, безсумнівно, неприємна або болісна, але стерпна. Хронічна самотність, навпаки, є станом, який загрожує підірвати усе існування особи.

Зі світу кіно прикладом такої самотності є Тревіс Бікл, головний персонаж фільму «Таксист» Мартіна Скорсезе. Він каже: «Самот­ність переслідувала мене все життя. Скрізь. У барах, в автомобілях, на тротуарах, у магазинах — скрізь. Від неї не сховатися. Сам Бог створив мене самотнім». До речі, останнє речення сценарист Пол Шредер узяв із відомого однойменного есе Томаса Вулфа. Варто також завважити, що самотність Адама — перше, чим незадоволений Бог у своєму творінні: «І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловікові самотнім» [14] Буття, 2:18. . Ця тема часто з’являється у біблійних текстах. У Книзі Псалмів Давид часто скаржиться, що ніхто не хоче визнати його [15] Книга Псалмів, 142:4. . У книзі Екклезіаста підкреслюється, наскільки важчим є життя для самотнього [16] Книга Екклезіаста, 4: 9—12. . І навряд чи хтось був самотніший за Іова. Хіба що Христос на хресті.

Усім нам властива подвійність чи антагонізм, коли нас тягне до інших, бо ми потребуємо їх, і водночас інші нас відштовхують, бо ми маємо потребу в дотриманні відстані, в перебуванні наодинці з собою. Це влучно сформулював Кант своїм висловом «асоціальна соціальність» [17] Immanuel Kant: «Idee zu einer allgemeinen Geschichte in weltbürgerlicher Absicht», c. 20f. . Обидва полюси цього антагонізму мають свою самотність, де одна переживається негативно, а інша — позитивно. Ця двоїстість також присутня у різних описах самотності, що мають тенденцію до чітко негативного або чітко позитивного нахилу. Може здатися дивним, що явищу дають такі суперечливі характеристики. У поемі Байрона «Паломництво Чайльд Гарольда» сказано, що самотність — це там, «де ми принаймні перебуваємо наодинці» [18] Byron: Childe Harold’s Pilgrimage, Canto III, том 90, с. 131. . У «Втраченому раї» Мільтон пише, що «самотність іноді є найкращим товариством» [19] Milton: Paradise Lost, книга ix.249, с. 192. . З іншого боку, визначення «наодинці» у «Словнику від лукавого» Амброза Бірса таке: «бути в поганій компанії» [20] Bierce: The Enlarged Devil’s Dictionary, с. 44. . А Семюель Батлер описує меланхоліка як того, хто виявився у найгіршому в світі товаристві — власному [21] Butler: «A Melancholy Man», с. 59. . Ці автори навряд чи пишуть про одне і те саме, навіть якщо й використовують одинакові терміни.

В англійській мові поняття loneliness і solitude відрізняються. Раніше, здається, ці слова використовували взаємозамінно, але за якийсь час викристалізувалася чіткіша різниця в значеннях, коли loneliness часто означає негативний почуттєвий стан, а solitude — позитивний. Але є і винятки, як у сумній пісні Solitude Дюка Еллінґтона, в якій оповідачеві не дають спокою спогади про кохану, яка померла, і він відчуває настільки великий відчай, що боїться збожеволіти. У норвезькій мові немає відповідників для loneliness і solitude , щоб можна було б просто визначати добру або погану самотність. Сподіваємося, що це буде зрозуміло з контексту, коли я називатиму відповідно добру і погану самотність. У психологічній і соціологічній літературі на погану самотність звертають значно більше уваги, тоді як у філософській — все не так однозначно.

Можна почуватися відчужено, навіть не усвідомлюючи цього, але навряд чи подібно відчуватиметься самотність, оскільки за визначенням вона містить дискомфорт або біль через нестачу взаємозв’язку особи щодо інших. Туга є необхідною складовою самотності. Туга містить у собі бажання подолати фізичну або психічну віддаль до того, хто тобі небайдужий. Існує потреба чиєїсь присутності, когось із відсутніх родичів чи друзів, дитини, яка переїхала з дому, когось із батьків, хто поїхав у подорож, коханої людини, з якою ви розійшлися. Це також може бути прагнення до більшої присутності когось, хто насправді є поруч, як, наприклад, у шлюбі, коли подружжя віддаляється одне від одного. Прагнення також може бути невизначеним, виражатися потребою бути поруч із кимось , за відсутності чіткого розуміння, ким саме повинна бути ця людина. Без такого прагнення, яке є болісним, можна бути наодинці, але не самотнім. Окремим особам можуть ставити діагноз «соціальної ангедонії». Ці люди, як правило, не бажають соціальних контактів і через це відрізняються від людей із соціальною тривожністю, які значно амбівалентніші у соціальній сфері, коли і прагнуть, і бояться соціальних контактів. Людина з соціальною ангедонією буде відчувати невелику потребу або взагалі не матиме необхідності в соціальних контактах і, отже, буде більш схильною досвідчувати самотність.