Ларс Свендсен - Філософія самотності

Хронічна потреба у відволіканні — ознака емоційної незрілості. Але така незрілість звичне явище. У дослідженнях, коли людей всього на 6—15 хвилин залишали сам на сам з їхніми думками, більшість учасників повідомляла, що для них це було завдання середньої або вище середньої складності [396]. Коли під час експерименту учасникам давали можливість «підмахлювати» — пограти на телефоні чи щось подібне, — більшість саме так і робила. В одному дослідженні учасникам давали можливість порушити монотонність, завдавши собі болючого удару електрошокером; цим скористалися чверть жінок і дві третини чоловіків. Один учасник завдав собі 190 ударів за 15 хвилин. Такі експерименти також досліджують здатність переносити нудьгу, як і дослідження здатності до самотності, та, попри це, вони показують, що людині бракує спроможності заповнити себе собою ж, коли її позбавляють зовнішніх відволікаючих чинників.

Ніцше пише: «Поступово до мене прийшло розуміння найбільшого недоліку нашої форми виховання і освіти. Ніхто не вчиться, ніхто не намагається, ніхто не навчає інших — як зносити самотність» [397]. Потрібно навчатися вмінню зносити самотність. Томас Махо пише про те, що він називає «техніками самотності», тобто про техніки, за допомогою яких можна перебувати сам на сам із собою [398]. У поганій самотності людина сама із собою, а в добрій — разом із собою. Спільна риса цих технік у тому, що вони містять самоподвоєння, коли індивід створює не точну копію себе, а радше іншого себе, з яким можна вести діалог. Інакше кажучи, можна заповнити себе власною ж присутністю, а не відсутністю інших. Семюель Батлер описує меланхоліка, як того, хто втрапив у найгірше в світі товариство — своє власне [399]. Товариство, про яке пише Батлер, настільки погане через те, що сповнене відчуття відсутності, втрати, нестачі.

Без багатого внутрішнього світу, напевно, непросто довірити себе добрій самотності. З іншого боку, така самотність, здається, є умовою багатого внутрішнього світу. Михай Чиксентмихаї виявив, що людям, яким складно проводити час наодинці з собою і непросто віднайти добру самотність, також складно розвивати себе творчо. Лише ті, хто вдосконалили своє вміння бути на самоті, як правило, досягають успіху в мистецтві або науці [400]. Звісна річ, ці люди також перебувають у постійній взаємодії з іншими. Творчих людей характеризує не те, що вони самотніші за інших, а те, що вони вміють користати з цієї самотності та створювати щось, а не просто розпачати над власним становищем [401].

Ханна Арендт наголошує, що самотність є фундаментальним досвідом у житті кожної людини і водночас вона суперечить нашим основним потребам [402]. Для Арендт філософія — діяльність усамітнена: «Філософ — той, хто залишає печеру людей і входить у самотність — і самотність означає бути разом із самим собою» [403]. Це явище не зарезервоване лише для тих, кого називають філософами. Усяка добра самотність, на думку Арендт, характеризується тим, що я сам із собою: Я є «два-в-одному» [404]. Добра самотність може перетворитися на погану, і, на думку Арендт, це відбувається, коли людина залишена на саму себе. Це відбувається, коли вона не в змозі розділити себе на «два-в-одному» і стає одинокою, не відчуваючи свого ж товариства [405].

Відмінність між доброю і поганою самотністю не в останню чергу полягає у стосунку особи до самої себе в цьому стані — чи вдається їй бути відносно самодостатньою. Очевидно, ніхто з нас не є повністю самодостатнім, та й ніхто не вважатиме цей стан ідеалом, але без певного вміння бути самодостатнім, могти існувати самому по собі, без необхідності опиратися на інших, життя виглядатиме досить жалюгідним, тому не завжди можна розраховувати на допомогу інших. Але самодостатність ніколи не буває тотальною, і для того щоб добра самотність справді була доброю, шлях до інших повинен залишатися відкритим. Як писав Улав Г. Гауґе:

Солодка вона, самотність,

поки шлях назад

до інших

відкритий.

Бо ж не світиш ти

лише для самого себе. [406]

Маємо небагато підстав уважати, що проблема самотності в пізньомодерному світі стає серйознішою, але, утім, самотність — проблема суттєва. Вона важлива також для тих, хто не надто сильно потерпає від самотності, оскільки демонструє, як ми насправді потребуємо інших людей у нашому житті. Це болісне почуття більшою чи меншою мірою хронічно стосується далеко не меншості людей [407].