Ларс Свендсен - Філософія самотності

Для людського життя притаманно те, що ми, зазвичай, стрічаємо одне одного з природною довірою. Це справджується не лише для осіб, які добре знайомі один з одним, але і для абсолютно незнайомих людей. Через якісь особливі обставини ми не станемо наперед недовірливо ставитися до чужинця. Спочатку ми віримо слову іншого; спочатку ми довіряємо один одному. Це може видатися дивним, але це частина того, що означає бути людиною. Якщо було б інакше, людське життя навряд чи могло б існувати. Ми просто не могли б жити; наше життя погіршилося і відмерло б, якби ми наперед не довіряли один одному, якби від самого початку підозрювали іншого в крадіжці і брехні… Але для вираження довіри потрібно відкривати себе [192].

Льоґструп виокремлює довіру як основну ознаку існування людини. І це справді так, аж до сьогодні. Без початкової довіри ми не могли б вирости. Та люди довіряють неоднаково; недовіра не повинна пов’язуватися з переконанням, що інші обдурять нас, а може, лише з усвідомленням, що інший не обов’язково полюбить або прийме нас. Люди з низькою початковою довірою сприймають інших не обов’язково як тих, що замислюють погане, але як тих, що несуть ризик і можуть зранити. Вони менш схильні розкривати особисту інформацію, оскільки бояться отримати негативну відповідь або що інші можуть поширити цю інформацію. Ця гіпотеза відрізняється від гіпотези, що самотнім бракує соціальних навичок.

Страх і недовіра набувають властивості самовстановлення. Недовіра примножує недовіру почасти тому, що ізольовує особу від ситуацій, в яких можна було б навчитися довіряти іншим. Самот­ні більше за несамотніх сприймають своє соціальне середовище загрозливим [193]. Страх перешкоджає встановленню саме того, що могло б його зменшити, — людських контактів. Соціальний страх підриває безпосередність у стосунках з іншими людьми і тим самим — соціальні відносини. Чи є мала довіра причиною високого рівня самотності? Чи вони взаємно підсилюються? Визначити важко, але, здається, кращий доказ — що саме невелика довіра призводить до самотності, а не навпаки [194]. Дослідження, проведене серед американських студентів, показало, що ті, кого дитиною навчили, що не слід довіряти незнайомцям, у дорослому віці мали вищий рівень самотності, і цей вплив був сильнішим у жінок, ніж у чоловіків [195].

Зріла довіра завжди пов’язана з усвідомленням ризику і містить припущення недовіри. Вона має межі і є обумовленою. Зріла довіра можлива тільки там, де той, хто виражає довіру, здатний прийняти існування певного ризику або вразливості. Демонструючи довіру, ми припускаємо, що наша вразливість не буде використана. Коли довіряєш іншим, то, як правило, тлумачиш їхні заяви і дії в більш позитивному світлі, ніж тоді, коли не довіряєш [196]. У перспективі недовіра матиме тенденцію тлумачити все у найгіршому сенсі, а тоді непросто налагодити стосунки, в яких можна дізнатися, що інші таки заслуговують на довіру. Не довіряючи іншим, обмежуватимеш спілкування з ними, і тоді матимеш менше приводів спростувати припущення, наче б вони ненадійні. Без довіри ти не сягнеш далі самого себе. Залишаючи всіх інших назовні, ти водночас замикаєшся всередині себе. Замикання в собі — це, з великою ймовірністю, і є самотність.

Відчувати самотність може лише та людина, яка здатна на дружбу і любов. З іншого боку, також буде доречним твердження, що лише та особа, якій властива здатність відчувати самотність, може любити або бути комусь другом.

Самот­ність присутня в будь-якому соціальному просторі. Навіть якщо розділяєш переживання з іншими, певні аспекти цього переживання залишаються лише твоїми і тобі ніколи не вдасться уповні передати їх іншому. Якщо ти у відчаї, завжди можна сказати про це іншим, але ніколи не вдасться повноцінно розповісти, як саме відчувається цей відчай. Якщо у тебе болять вуха, можна розповісти про це іншим, і якщо в них також болять вуха, вони знатимуть, про що мова, і можуть поспівчувати тобі, та все одно не зможуть розділити твоє переживання болю. Такі приклади показують нам, що між нами й усіма іншими — нездоланна відстань. Не беруся стверджувати, що ми обов’язково знаємо самих себе набагато краще, ніж інших, тому що все-таки нам властива неймовірна здатність до самообману. Часом ми обманюємо настільки переконливо, наче й справді абсолютно чесні із собою. Але принаймні ми знаємо самих себе інакше, ніж інших. Ми можемо уникати інших, залишивши їх або подумки відгородившись від них, але нам не уникнути самих себе, за винятком коротких перерв, коли ми поглинені грою або роботою. Стосунок, який ти маєш із собою, не може виникати щодо інших. Важливою частиною усвідомлення самого себе є усвідомлення себе відокремлено від інших.