Ларс Свендсен - Філософія самотності

У ранніх дослідженнях самотності набула популярності гіпотеза, згідно з якою самотні люди є самотніми, бо вони не в змозі засвоїти соціальну інформацію настільки добре, як несамотні. Однак виглядає на те, що це не так. Дослідження, в яких самотніх і несамотніх просили прочитати блог про соціальне життя якоїсь особи або подивитися на фотографії різних виразів обличчя, показують, що самотні запам’ятовують набагато більше соціальної інформації з блогу і значно точніше визначають почуття людей на фото [159]. Може скластися враження, наче б самотні є соціально надчутливими і це перешкоджає їхній соціальній участі. Самот­ні також більше переймаються тим, як їх сприймають інші. В такому випадку, звичайно, важко бути присутнім у соціальній ситуації, оскільки цьому вадить надто висока рефлексивність. Самот­ні шукають ознак відторгнення і тому частіше їх знаходять і реагують на них сильніше [160]. Безневинні слова і дії частіше інтерпретуються як прояв агресії з боку інших, і у відповідь на цю надуману агресію самотні реагують також агресивно [161]. Можна також сказати, що соціальне постає як дуже ризиковане поле, а самотність стає безпечною, навіть якщо вона й болісна. Отже, самотність може породжувати стратегії соціального уникнення. Самот­ні менше сприймають інших як потенційні джерела позитивних відносин і тому часто вибиратимуть стратегії, які зменшують прив’язаність [162].

У деяких дослідженнях показана чітка кореляція між самотністю і довірою в загальному: що більше особа довіряє, то менше вона самотня; що менше довіряє — більше самотня [163]. Важко визначити, які причинно-наслідкові зв’язки тут задіяні або чи взагалі присутній причинно-наслідковий зв’язок, але принаймні можемо стверджувати, що саме низький рівень довіри призводить до самотності, а не навпаки [164]. Зв’язок між самотністю і довірою, видається, міцний як на індивідуальному рівні, так і на рівні цілих держав.

Порівняльне дослідження Норвегії і Данії показало, що довіра до інших людей була одним із найважливіших факторів, що пояснювали зміни в досвідченні самотності в обох країнах [165]. Пол Остер, описуючи бездонну самотність свого батька у «Винайденні самотності», велику увагу звертає на нездатність батька довіряти будь-кому і навіть самому собі [166]. Здатність довіряти іншим і здатність прив’язуватися до них тісно пов’язані. Як було сказано у розділі 3, самотні значно більшою мірою сприймають своє соціальне середовище загрозливим [167]. Вони вважають інших людей недостатньо надійними чи здатними на підтримку [168]. І мають значно сильніше переконання, що інші відрізняються від них самих [169]. З досліджень добре відомо, що рівність сприяє довірі. Просто нам легше продемонструвати довіру до людей, які схожі — або принаймні нам здається, що схожі, — на нас самих. Якщо людина сприймає себе більше несхожою до інших, це вже послаблюватиме довіру до них.

Довіру описують по-різному: як почуття, сприйняття, акт віри, відносини чи поведінку. Всі ці описи охоп­люють важливі аспекти довіри. Ніхто не може жити взагалі без довіри, і філософи, наприклад Тома Аквінський і Локк, справедливо вважали, що людське життя без довіри було б неможливе. Ґеорґ Зіммель стверджує, що суспільство просто розпадеться без загальної довіри, яку відчувають одне до одного люди [170]. Щодня практично в будь-якій ситуації ти покладаєшся на інших людей — що вони не є терористами-смертниками, що вони переважно говорять правду тощо. Без такої довіри ти просто був би неспроможним діяти. Брак довіри призводить до вчинків, які передбачають її відсутність. Недовіра вимагає набагато більшого, ніж довіра, тому що вимушена настороженість утомлює, подібно як і стеження за тим, що робиш ти і що роблять інші, вишукування знаків, що їхні наміри суперечать їхнім бажанням тощо. Непросто жити зі ставленням, по­дібно як у Тоні Монтани з фільму «Обличчя зі шрамом» (1983): «Кому я довіряю? — Собі!»

Взаємозв’язок між довірою і самотністю можна спостерігати як на індивідуальному, так і на державному рівні. Країни, де громадяни мають високий рівень довіри до інших, відповідно є країнами з відносно низьким показником поширення самотності. Аналогічно країни з низьким рівнем довіри мають високий рівень самотності. Це, мабуть, одне з головних пояснень низького рівня поширення самотності у країнах Північної Європи і настільки високого — у таких країнах, як Італія, Греція та Португалія. Дуже низький рівень довіри і дуже високий рівень самотності присутні в колишніх комуністичних країнах Східної Європи. Я не володію даними досліджень поширення самотності у Західній і Східній Німеччині, але оскільки рівень довіри значно нижчий у тих регіонах, які раніше належали до ­Східної Німеччини, це дає підстави припускати, що рівень самотності там також вищий.