Ларс Свендсен - Філософія самотності

Незрозуміло, чому більше жінок повідомляють про почуття самотності, особливо враховуючи задокументовані показники, що жінки частіше за чоловіків мають соціальні зв’язки і близьких людей. Також у жінок більше контактів із родиною. Жінки активніше за чоловіків протягом життя продовжують формувати нові приятельські зв’язки, тоді як чоловіки тримаються за давні дружні відносини, і коли старі друзі відходять, кількість друзів зменшується швидше, ніж втрачена дружба замінюється новою [122]. Це може наштовхнути нас на думку, що чоловіки більше за жінок переживають самотність, але насправді все навпаки. Таку гендерну відмінність завжди можна пояснити тим, що жінки просто чесніші за чоловіків і тому значно частіше визнають, що вони самотні, коли їх про це запитують [123]. Однак я вважаю таке пояснення мало переконливим, йому бракує незалежних доказів. Гендерні відмінності можна застосовувати і для інших понять, скажімо, жінки повідомляють про вищий рівень тривоги і депресії, а чоловіки — про вищий рівень нудьги. На мою ж думку, найвірогідніше пояснення полягає в тому, що у відносинах потреби в жінок інші, ніж у чоловіків.

Така гендерна відмінність потреб у відносинах може виходити з біологічних, психологічних або соціальних причин, і це, здається, кращий доказ того, що ця відмінність бере початок радше в соціальних нормах, аніж у біології [124]. Якщо в жінок потреби у відносинах сильніші, тоді це пояснюватиме, чому жінки часто мають сильніші і глибші соціальні відносини, ніж чоловіки, але однаково почуваються самотнішими. Ми не маємо підстав для визначення причини такої відмінності, тож обмежимося констатацією, що дослідження, як правило, показують вищий рівень поширення самотності серед жінок, ніж серед чоловіків.

Існують також інші гендерні відмінності; недостатня ідентифікація з більшою групою або інституцією, наприклад з організацією, в якій працює особа, або з університетом, в якому навчається, є досить вагомим провісником самотності для чоловіків, а для самотності серед жінок це практично не має значення [125]. Може здатися, що прив’язаність один на один важливіша для жінок, ніж для чоловіків. З іншого боку, ми самі бачимо, що і серед жінок, і серед чоловіків, які не перебувають у шлюбі, рівень самотності вищий, ніж серед тих, хто в шлюбі, і це виявляється сильніше у чоловіків, ніж у жінок [126].

Бути самотнім чи несамотнім — це властивість, яка має тенденцію до стабільності впродовж тривалого часу [127]. Особа, яку перевіряють на ступінь самотності у визначений момент, часто матиме досить подібні результати як у ранніх, так і в пізніших тестах. Звичайно, почуття самотності ще залежить від змін зовнішніх обставин, але для багатьох ступінь самотності залишається суттєво стабільним, навіть якщо життєві обставини істотно змінюються. Це свідчить про те, що самотність для цих осіб залежить більше від їхніх індивідуальних схильностей, аніж від зовнішніх обставин.

Як уже було згадано, самотність можна передбачити не на основі кількості людей, з якими взаємодіє особа, а радше з того, чи соціальні відносини особи задовольняють її потребу в прив’язаності та як особа сприймає свої соціальні відносини: такими, що мають значення, чи беззмістовними [128]. Самот­ні люди не є фізично привабливішими чи непривабливішими за решту населення, так само не є вони більш чи менш розумними. Їхня повсякденна діяльність не відрізняється від діяльності несамотніх людей. Серед молоді самотність корелюється з нижчим рівнем споживання алкоголю серед однолітків, але бачимо, що самотнім у дорослому віці властивий вищий рівень споживання алкоголю, нездорове харчування і менша фізична активність [129].

Деякі дослідження доходять до висновку, що соціальні навики самотніх такі ж добрі, як і в інших людей, тоді як інші дослідження стверджують, що в самотніх соціальні навики слабші [130]. Згідно з моделлю у психології особистості «Велика п’ятірка», здається, що низький рівень екстравертності, тепла, контролю і емоційної стабільності співвідноситься з високим рівнем самотності [131]. Відкритість же, навпаки, схоже, не відіграє ніякої ролі. Задокументовано, що самотня людина має схильність оцінювати міжособистісні поняття негативніше, ніж несамотня [132]. Самот­ні люди сприймають себе та інших людей у більш негативному світлі, ніж не самотні [133]. Яскравий приклад цього в літературі — самотній персонаж Герцог з роману Сола Беллоу, котрий доволі багато часу витрачає на складання подумки листів, яких ніколи так і не надішле [134]. Листи адресовані родині, друзям, знаменитостям тощо; часто ці люди вже мертві, тож він не обов’язково міг би з ними зустрітися. Наскрізною темою всіх листів є розчарування у самому собі та в інших. Можна сказати, що Герцог одержимий тим, як усі, і він у тому числі, не підходять одне одному.