Ларс Свендсен - Філософія самотності

Однак показник, який, навпаки, суттєво змінився з 1980 року до сьогодні, — це частка опитуваних, в яких є близька людина:

В останніх дослідженнях умов життя майже всі респонденти відповіли, що у них є близька людина. Однак в окремих дослідженнях умов життя деякі дані показують слабкий взаємозв’язок між досвідченням самотності та наявністю близької людини. Як побачимо, зростання кількості тих, хто має близьку людину, починаючи від давніших і до найновіших досліджень, не супроводжується відповідним зменшенням кількості тих, хто досвідчував самотність. Можливо, це означає, що наявність близької людини для уникнення самотності не настільки важлива, як було прийнято вважати.

Показник частих або не дуже частих контактів з друзями також не має істотного впливу. Для тих, хто повідомляють, що «часто» відчувають себе самотніми, частота зустрічей з друзями не матиме великого значення. Однак ці зустрічі мають певний ефект для тих, хто відчуває себе самотніми «іноді» і «рідко». Це може виступати на користь гіпотези, що «хронічна» самотність має ендогенний характер і не дуже піддається впливові соціального оточення, тоді як для інших видів самотності оточення відіграє більшу роль. Задля цікавості можна зауважити, що серед тих, хто щодня бачиться з друзями, самотність значно поширеніша, ніж серед тих, хто зустрічається з друзями не так часто.

Існує невелика відмінність у поширеності самотності в малих і більших муніципалітетах, але більшість досліджень умов життя показує дещо вищий рівень самотності серед респондентів, котрі мешкають у містах із невеликою кількістю населення, тоді як у більших містах цей рівень нижчий. Порівняно з іншими країнами, в Норвегії помітні відносно невеликі відмінності між різними віковими групами, але і тут найвищі показники стосуються вікових груп 16—24 років та 67— і далі. У Норвегії, як і практично в усіх інших країнах, самотність більше поширена серед жінок, ніж серед чоловіків. Ці гендерні відмінності настільки типові, що я вирішив подати показники окремо для чоловіків і для жінок. Далі у цьому ж розділі ми обговоримо можливі причини такого гендерного розмежування.

Давніші та найновіші дослідження умов життя дещо по-різному формулюють питальник. У давніших дослідженнях питання стосуються частоти переживання самотності, а в останніх дослідженнях — тих, хто від неї потерпає. В принципі, ці речі можуть не залежати одна від одної, і тоді можна припустити, що частина тих, хто заявляють, що відчувають самотність, часто не надто потерпають від неї, і що люди, які відчувають самотність, рідко переживають її дуже болісно. Але можна визначити наявність чіткої кореляції, якщо подивитися на кількісні показники від 1998 року, коли опитаним ставили обидва типи запитань. Проте ми також зауважуємо, що лише трохи більше половини тих, хто повідомляє, що відчуває самотність «часто», також стверджує, що вони від неї «дуже потерпають». Тому я вирішив подавати ці дані у двох різних таблицях, виходячи з поставленого запитання.

Чи буває так, що ви відчуваєте самотність?

Як сильно ви потерпаєте від відчуття самотності?

Ці кількісні показники як одне ціле не мають сильної тенденції до розвитку. Здається, існує тенденція до зниження частки тих, хто найсильніше вразливий від самотності, тих, хто відповідає, що відчувають самотність «часто» або що вони «дуже потерпають» від неї. В іншому випадку великих змін не спостерігається. Ми можемо принаймні визначити, що ці дослідження умов життя не підтримують однозначно твердження, що ми переживаємо епідемію самотності. Також можемо визначити, що проблема самотності стосується досить обмеженого кола населення.