Ларс Свендсен - Філософія самотності

Самот­ні вважають самих себе неповноцінними, менш привабливими і соціально некомпетентними. Для самотніх властива значно більша різниця між тим, ким вони є насправді, і тим, ким хочуть бути [135]. Самот­ні люди сприймаються іншими негативніше, ніж несамотні, і для самотніх таке сприйняття має значно більший вплив [136]. Отож найнегативнішу оцінку самотнім дають самотні. Це, звісна річ, різко зменшує ймовірність того, що двоє самотніх знайдуть одне одного і подолають свою самотність. Також самотні вважають своє соціальне середовище значною мірою загрозливим [137]. Інші сприймаються такими, яким слід мало довіряти і на кого складно покластися [138]. Вищий рівень самотності корелюється з тим, що індивіди більше замикаються в собі у складних ситуаціях і менше тягнуться до інших за емоційною підтримкою і практичною допомогою [139]. Також самотні менше, ніж несамотні, допомагають іншим [140].

Здається, їм також притаманне слабше почуття емпатії [141].

У розмові з іншими самотні часто говорять про себе або ставлять менше запитань [142]. На зустрічах speed-dating самотні сприймаються не такими зацікавленими і приємними, як несамотні [143]. З ними складніше познайомитися [144]. Крім того, вони егоцентричніші за інших [145]. Зациклені на собі особи цілком і повністю залежать від погляду інших. Їм завжди потрібно шукати підтвердження власному існуванню, заповнюючи поле зору інших людей. Егоцентричні особи не мають справжніх відносин ні до самих себе, ні до інших. Егоцентрична людина в очах іншого бачить лише своє відображення, люди для неї є лише низкою дзеркал. Отже, егоцентрична особа стає ще самотнішою, ніж та людина, яка приймає самотність як частину свого життя. Самот­ній боїться соціального простору і боїться свого страху перед соціальним простором. Самот­ній побоюється, що ніколи не зможе освоїти соціальної гри, йому складно комусь довіряти. Самот­ній уважає себе жертвою і думає, що страждає, тому що інші відмовляють йому у визнанні, якого він потребує. Він применшує роль інших до того, що ті повинні насамперед надавати таке підтвердження. Насправді, самотній не зацікавлений в інших і саме тому залишається самотнім.

Можна вважати, що внаслідок переживання впродовж тривалого часу самотності виробляється асоціальніша поведінка, а це знову ж таки посилює самотність, тож внутрішнє відчуття провальних соціальних відносин з часом стає об’єктивним фактом. Самот­ні, які перебувають у стосунках, більше сумніваються в щирості компліментів свого партнера, вони вважають, що партнер стримується від вираження негативних емоцій [146]. Вони сприймають своїх друзів несхожими до себе самих, що невластиво людям несамотнім [147]. Сприйняття себе дуже несхожим до інших також має тенденцію до більш негативного сприйняття інших. Наприклад, добре відомо, що усмішка сприймається дружньою, якщо вона від когось, хто вважається частиною групи, тоді як усмішка від людини ззовні часто інтерпретується загрозливішою [148]. Особи, які вважають, що вони більше відрізняються від інших, сильніше переживають, що інші не розуміють їх, і до того ж вони частіше страждають від депресії [149]. Також хронічно самотні мають значно вищі очікування від міжособистісних стосунків, ніж несамотні [150]. Самот­ні люди повідомляють про задоволення позитивних соціальних переживань меншою мірою, ніж несамотні [151]. Як я зазначав у розділі 2, самотні більше ставлять за основу соціальний перфекціонізм, коли у соціальній взаємодії висувають вищі вимоги як до себе самих, так і до інших [152].

Добре зображення самотньої особистості знаходимо в романі «Просто людина» (Bare et menneske, 2014) Крістін Несс. Головна героїня — письменниця Беа Брітт Вікер, їй за п’ятдесят, вона мешкає одна на окраїні Осло. Беа розлучилася з Кнутом, з яким має двох дітей, і каже, що саме самотність роз’єднала їх [153]. Вона прагне присутності чоловіка у своєму житті і скаржиться, що витрачала «золотий час еротики на осіб з серйозними вадами і порушеннями» [154]. Беа відкидає ранні закоханості як «надумані», бо дозволяла вводити себе в оману, залишаючи поза увагою, «що чоловік був безхарактерний, йому бракувало розуміння або ще чогось» [155]. Вона каже, що веде «якесь соціальне життя», коли час від часу розмовляє зі старими друзями по телефону або зустрічається з ними за келихом вина, але насправді Беа не є близькою з кимось із них [156]. Вона безкомпромісно егоцентрична і перейнята жалем до самої себе, але також і самокритична з приводу саме таких якостей [157]. Усе-таки вона більш критично ставиться до інших, ніж до самої себе. Жодні реальні відносини з іншими людьми не досягають до уявлення Беи Брітт про те, якими повинні бути стосунки. На її думку, любов повинна бути абсолютною, але вона сама не знає, якою має бути ця абсолютність [158]. Беа Брітт одинока, тому що самотня, а не самотня — бо одинока.