Георгий Касьянов - Теорії нації та націоналізму

Не беру на себе відповідальність рекомендувати ці нариси «широкому загалові». Вони написані для людей з певним рівнем гуманітарної підготовки, ознайомлених з основними подіями й тенденціями світової і української історії — передусім студентів, викладачів, науковців, можливо, навіть політиків, хоча в мене є певні сумніви, що останні взагалі читають якісь книжки.

Я не ставив собі за мету дати повний огляд «класичних» та сучасних теорій нації і націоналізму. Основним своїм завданням я вважав ознайомити читачів із деякими, на мій погляд, найцікавішими в інтелектуально–пізнавальному плані теоріями нації і націоналізму та можливостями їхнього застосування на «українському матеріалі». Проте це прагнення не слід сприймати як суто просвітянське, хоча, сподіваюся, книга певною мірою сприятиме подоланню інформаційної прірви, що утворилася між українським і світовим суспільствознавством. Не менш важливим завданням я вважав викликати у читачів інтерес і повагу до науково–аналітичної думки, до розмаїття поглядів і підходів, звичку до самостійності інтелектуальних пошуків. Коли б це вдалося бодай найменшою мірою, вихід цих нарисів буде виправданий.

Георгій Касьянов

Київ, 1998

Історія теоретичних досліджень нації і націоналізму налічує не один десяток років. Ще в XIX — на початку XX ст. спостерігалися перші спроби теоретичного осмислення відповідних явищ у житті суспільства, здебільшого пов’язані з ідеологічною і політичною кон’юнктурою того часу. В період між світовими війнами цими проблемами серед науковців цікавилися переважно історики, іноді соціологи й політичні аналітики. Після Другої світової війни до них приєдналися соціологи й дослідники історії ідей, філософи. З 1970–х років почалося масове захоплення цими проблемами представників найрізноманітніших дисциплін, які раніше не вважали предмет вартим уваги: етнографів, лінгвістів, філологів, соціальних психологів, географів, біологів, демографів тощо.

Зазначимо також, що в українській інтелектуальній традиції інтерес до проблем націй і націоналізму має досить поважну історію як у сфері ідеологічних розробок (Д. Донцов, В. Липинський, М. Сціборський, Ю. Вассіян, Ю. Бойко та ін.), так і в наукових дослідженнях (О. І. Бочковський, В. Старосольський, І. Лисяк–Рудницький, М. Прокоп та ін.). За радянських часів, через загальновідомі обставини, теоретичні дослідження проблем націй і націоналізму не виходили за рамки певних ідеологічних настанов, що призвело до інтелектуальної ізоляції радянського суспільствознавства. Не можна стверджувати, що в галузі досліджень націй і націоналізму в цей період спостерігався цілковитий застій, проте інтелектуальний ізоляціонізм разом з примітивно — «контрпропагандистською» спрямованістю праць вітчизняних учених призвели до розриву між світовим і радянським суспільствознавством у дослідженнях націй і націоналізму. Українські дослідники опинилися в становищі провінціалів, яким дозволялося або коментувати «зірок» з інтелектуальної метрополії, або ж боротися з «вигадками буржуазних ідеологів» у сфері національного питання.

Лише після 1991 р. українське суспільствознавство набуло самостійності в трактуванні проблем націй і націоналізму. З’являється дедалі більше розробок як емпіричного, так і теоретичного характеру, присвячених цій проблематиці. Проте якісний рівень цих розробок поки що залишається невисоким: їм не вистачає систематичності, категоріальної і понятійної визначеності, надто часто вони підпорядковуються єдиній меті — задовольнити потреби ідеологічної та політичної кон’юнктури (що, загалом, є цілком природним явищем, проте іноді надто непродуктивним у науковому відношенні). І дедалі більше дається взнаки згаданий розрив між українським і західним суспільствознавством. Це змушує українських дослідників витрачати час та інтелектуальні зусилля на «відкриття Америк», які давно вже є загальновідомими істинами для будь–якого західного студента, що цікавиться теоріями націй і націоналізму.

Тим часом на Заході, за всього розмаїття наявних теоретичних і конкретно–наукових розробок у цій галузі, є лише одна узагальнююча праця, присвячена аналізові теорій націоналізму. Це монографія Е. Сміта «Теорії націоналізму», видана в 1971 і перевидана в 1983 р. З моменту її появи відбулися глобальні історичні зміни (викликані саме впливом націоналізму), які не лише змінили карту світу й геополітичну ситуацію на земній кулі, а й значно посилили інтерес до проблем націй і націоналізму. З’явилися теоретичні розробки, які значно поглибили наукове розуміння проблеми, сприяли вивченню нових її аспектів, і водночас — дали змогу подолати упередження й застарілі стереотипи щодо націй і націоналізму як предмета саме наукового аналізу (Е. Ґелнер, Дж Армстронг, Е. Сміт, Б. Андерсон, Р. Шпорлюк та ін.).