Георгий Касьянов - Теорії нації та націоналізму

Частина третя нашого дослідження (її назву запозичено в американського історика Романа Шпорлюка) присвячена двом головним темам. Перша — це аналітичні, пізнавальні можливості теорій нації і націоналізму, що розглядалися в попередніх нарисах, стосовно «українського матеріалу». «Інсталяція» історичного досвіду становлення української нації в аналітичні рамки теорій, що створювалися на основі аналізу світового історичного досвіду, безперечно, може бути корисною для формування якісно нових підходів до проблем становлення української нації та націоналізму. З іншого боку, як вважають деякі сучасні автори, «український досвід» є важливим і навіть унікальним для верифікації сучасних теорій нації і націоналізму. Україна протягом тривалого часу перебувала на периферії інтересів світового суспільствознавства. Відповідно, дослідження української нації та націоналізму не належали до науково престижних, іноді вони взагалі не вважалися науковими (деякі сучасні розробки, на жаль, дійсно відповідають цьому стереотипові). В цих нарисах ми зосереджуємося саме на наукових інтерпретаціях проблем становлення української нації і націоналізму, інтерпретаціях, що дають змогу повернути цим проблемам і відповідним дослідженням статус наукових.

Друга тема — це формування загальнотеоретичних поглядів на націю та націоналізм в українській інтелектуальній традиції і сучасному суспільствознавстві. Ми вже згадували про те, що український націоналізм й українська нація як історичні явища цілком відповідають, на нашу думку, певним тенденціям загальносвітового розвитку і є конкретно–історичним втіленням цих тенденцій. Відповідно, теоретичні й емпіричні дослідження «українського варіанта» становлення й функціонування нації та націоналізму відповідають висновкам і узагальненням, що були сформульовані певними дослідницькими школами і напрямами на основі аналізу європейського чи світового історичного досвіду. Зрозуміло, цю подібність можна пояснити «вторинністю» українського варіанта націогенези стосовно «передових» націй, інтелектуальними запозиченнями тощо. Однак спільність певних функціональних, родових та інших ознак і рис різних «націй» та «націоналізмів» є очевидною, відповідно, подібність інтерпретацій постає цілком природною.

Відомо, що в сучасній Україні наукові дискусії навіть із суто «теоретичних» питань, пов’язаних з проблемами нації і націоналізму, нерідко перетворюються на ідеологічні баталії, а поняття «нація» і «націоналізм» вживаються майже виключно в політизованому контексті. Суспільствознавці опинилися у звичній ролі «бійців ідеологічного фронту». Сподіваємося, що пропоновані нариси сприятимуть переведенню досліджень у цій галузі на «наукові рейки». Це стало б важливою передумовою деідеологізації проблем націй і націоналізму, подолання ізольованості української науки від світової, засобом упровадження сучасних наукових методик у дослідження суспільних процесів, подолання упередженості та елементарної непоінформованості щодо суті явищ, які визначали й визначають світовий розвиток.

«Нація»: еволюція поняття

Хаос дефініцій

«Класика жанру»

Догматично–марксистський варіант

Сучасні наукові версії

Цілком очевидно, що вивчення явища, яке ми називаємо «нацією», має почиинатися із запитання «що таке нація». Загальновідомо, що це слово свого часу було «прилаштоване» до певних соціально–політичних чи культурних реалій, навіть більше, воно само перетворилося на інструмент, за допомогою якого ці реалії змінювалися. Відповідно, особливого значення набуває проблема еволюції, історії формування та «реформування» терміна «нація». Як виникло це слово, яке значення воно мало в різні історичні епохи, як воно увійшло до суспільно–політичного та наукового лексикону, як зростали «інструментальні» чи «функціональні» можливості цього терміна в модерну епоху і як це відображалося в наукових дослідженнях — до цих проблем ми звертаємося у першому нарисі.

Утім, перш ніж: розглянути різні визначення, звернемося до того, що було спочатку. Як уже давно відомо, спочатку було «Слово».

Слово «нація» походить від латинського natio (рід, плем’я). Спочатку термін мав дещо зневажливий зміст і, до певної міри, — відповідний соціальний контекст — у Давньому Римі «націями» називали групи чужинців з певного регіону, зазвичай об’єднаних кровними зв’язками, які не мали таких прав, якими були наділені громадяни Риму [6] Connor W. A Nation is a Nation, is a State, is an Ethnic Group, is a … // Hutchinson J. and Smith A. (eds.) Nationalism. Oxford; New York, 1994. P. 38. . У своїх промовах Цицерон називав «націями» віддалені і «варварські» народи. Подібне розуміння папо знаходимо у Салюстія та Ієронімуса. Відповідно, суспільний статус представників такої групи був нижчий, аніж у громадян Римської республіки. Згодом поняття «нація» почали ототожнювати здебільшого з місцем народження. Це сталося після 212 p., коли статус громадян Римської імперії дістали всі особисто вільні її жителі. Існувала, наприклад, «natione Afer» — громадяни імперії, які народилися в Африці.