Георгий Касьянов - Теорії нації та націоналізму

В інших «світових» мовах того часу (наприклад, грецькій і давньоєврейській) також існували відповідні терміни для позначення чужинців, адекватні латинському слову «нація». В латинських варіантах Біблії, наприклад, термін «нація» вживався для позначення «чужинців», тоді як слово «народ» (populus) було відповідником «богообраного народу», тобто євреїв. Це «інструментальне» значення терміна — група чужинців, об’єднаних спільним географічним місцем походження чи споріднених кровно, залишалося незмінним протягом століть. Характерно, що від самого початку свого виникнення термін «нація» мав подвійний соціально–психологічний зміст: з одного боку, він виступав як вербальний інструмент відчуження однієї спільноти від іншої, а з іншого — був виявом солідарності для тих, хто до «нації» не входив. У будь–якому випадку один із перших варіантів терміна мав іноді відверте, іноді приховане ксенофобське значення.

Середньовіччя успадкувало і саме слово, і деякі його семантичні нюанси. Спочатку в історичних хроніках воно вживалося тоді, коли йшлося про віддалені, малознайомі народи, культура яких вважалася відсталою, чужою. Приблизно у 900 р. канонік Регіно Прюмський писав про те, що «нації» відрізняються одна від одної «походженням, звичаями, мовою і законами» (diversae nationes populorum inter se discrepant genere, moribus, lingua, legibus) [7] Bartlett R. Language and Ethnicity in Medieval Europe // Hutchinson J. and Smith A. (eds.) Etnicity. Oxford; New York, 1996. P. 127. . Під час хрестових походів, коли знання про довколишній світ та інші народи стало об’ємнішим, «етнографічний зміст» слова «нація» став вагомішим, з нього поступово зникли елементи зневаги. Утім для позначення інших народів та держав частіше вживалося інше слово — «gens», яке було синонімом «нації» і підкреслювало значення територіального чи кровного походження особи. Об’єднання купців, караванам яких доводилося перетинати чимало кордонів, також називали себе «націями», визначаючи таким чином свою рідну країну, місце походження [8] Kemilainen A. Nationalism. Problems Concerning the Word, the Concept and Classification. Jyvaskila, 1964. P. 21. .

Досить поширеним слово «нація» у середні віки було також в університетах, передусім серед студентських спільнот. Студентські «нації» складалися за принципом спільного географічного походження та мови. В Паризькому університеті уже в 1220 p., наприклад, існували «нація Франції», «нація Німеччини», «нація Пікардії», «нація Нормандії» (l’honorable nation de France, la fidele nation de Picardie, la venerable nation de Normandie, la constant nation de Germanie). В Болонському університеті існувало тридцять п’ять націй студентів та викладачів. У Оксфордському університеті офіційно був визнаний поділ студентів на «південну» та «північну» нації [9] James P. Nation Formation. Towards a Theory of Abstract Community. London; Thousand Oaks; New Dehli, 1996. P. 10. .

Середньовічний західний світ, об’єднаний системою династичних зв’язків, єдиною церквою та універсальною мовою культурних і політичних еліт — латиною, не знав поділу на «нації» в тому розумінні, в якому він став домінантним у пізніші часи, в новітню епоху. Серед згаданих студентських «націй» Паризького університету «французька» охоплювала не лише французів (тобто жителів тодішньої Франції), а й іспанців та італійців, «пікардійська» включала також голландців, «німецька» — англійців [10] Kedourie E. Nationalism. London, 1960. P. 13 — 14. .

Оскільки студентські спільноти того часу функціонували також як своєрідні «групи взаємної допомоги», або як спілки, слово «нація» набуло ще одного значення — це була вже не тільки «спільнота за походженням», а й «спільнота інтересів» [11] Greenfeld L. Nationalism. Five Roads to–Modernity. Cambridge, MA. London, England, 1993. P. 4. . Проте «етнічний» зміст терміна не втратив свого значення. Зрозуміло, що студентські «нації» були неформальними, а отже й досить нестійкими спільнотами. Залишаючи університет, студент виходив зі складу «нації».

Приблизно з кінця XIII ст. виникло ще одне значення поняття «нація» — цим терміном об’єднувалися представники того чи іншого спрямування на церковних соборах, причому до «нації» входили представники не лише церковних, а й світських кіл певної країни. «Нації» були угрупованнями представників інтелектуальної, теологічної, політичної чи церковної еліти того часу, об’єднаних територіальною ознакою.

Уже на церковному соборі в Ліоні 1274 р. згадуються окремі «нації». Такий поділ заохочувався папами, які нерідко були заінтересовані в тому, щоб порушити єдність учасників соборів з метою посилення свого впливу. На Віденському соборі 1311— 1313 pp. під час голосування було представлено вісім «націй»: італійська, іспанська, німецька, датська, англійська, шотландська, ірландська й французька. Нерідко ці «нації» об’єднувались для вирішення на свою користь того чи іншого питання. Так, на знаменитому соборі в Констанці (1415 р.) було представлено чотири «нації», причому до «німецької нації» погодилися увійти угорці, чехи, поляки, шведи й датчани.