Георгий Касьянов - Теорії нації та націоналізму

Фактично термін «етнічний націоналізм» у його негативному значенні використовують сьогодні в Україні тільки супротивники того, щоб українська політична нація володіла українськими культурними ознаками (мова, політична символіка тощо). Тим часом вимогу особливого статусу для російської мови в Україні не називають «етнічним націоналізмом». Отже, критика українського «етнічного націоналізму» стає ідеологічним спадком колишньої критики «українського буржуазного націоналізму» (з усіма ідеологічними наслідками, що звідси випливають).

Деякі західні автори у своїх дослідженнях сучасного українського націоналізму, беручи до уваги фактичну двомовність громадян сучасної України, твердять про обмежену мобілізуючу силу ідеї етнічної серцевини в Україні. При цьому вони посилаються на досвід 90–х років, який свідчить, що ця ідея не має виразної масової підтримки. Відповідно, вони протиставляють етнічному націоналізмові навіть у його ліберальних варіантах громадянський націоналізм (патріотизм) як перспективнішу ідею. [5] Див.: Wilson Andrew. Ukrainian Nationalism in the 1990s, зокрема, с. 194—202.

На це можна відповісти, що здійснення ідеї етнічної серцевини справді вимагає більше зусиль і часу, зокрема суттєвих змін у самій ментальності народу, впровадження нової етики міжетнічних стосунків й особливо загального підвищення ролі культури в суспільстві. Такий шлях дійсно є більшою мірою ідеалістичним, на противагу громадянському патріотизмові, як реалістичнішому і здатному вже сьогодні виявити більші мобілізаційні можливості. Проте, як уже згадувалося вище, у ньому відсутня приваблива культурна перспектива. До того ж з погляду моралі недопустимо обирати за основу політики реальність, що постала внаслідок проведення політики етноциду та геноциду. Якби чехи свого часу віддали перевагу реалізму та прагматизму і відмовилися від ідеалістичного задуму подолати німецьку культурну експансію, то вони б не були сьогодні тими, ким вони є — тобто європейською нацією. Вихід, мабуть, у розумному поєднанні ідеї етнічної серцевини з ідеєю громадянського патріотизму.

Висловлені критичні зауваження показують, що суто теоретичні, на перший погляд, дискусії можуть мати доленосні наслідки в залежності від того, яка ідея чи концепція приймається як основа для практики. Отже, творче, критичне ставлення до західних концепцій та відбір найперспективніших із них не може вважатися справою самих лише інтелектуальних уподобань.

Василь Лісовий

Матеріал для цієї книжки збирався, з перервами, протягом шести років, великі фрагменти текстів писалися поза межами України. В роботі над нарисами мені надавали підтримку цілий ряд інституцій і осіб, без сприяння яких поява цієї книжки була б неможливою.

Я вважаю своїм обов’язком висловити щиру подяку установам, які організаційно і матеріально сприяли здійсненню цього проекту: Британській раді наукових обмінів (British Council), Британській Академії (The British Academy), Інформаційній Агенції США (USIA), Комітетові допомоги іноземним стажерам їм. Дж. В. Фулбрайта (The J. William Fulbright Foreign Scholarship Board), Фондові кафедр українознавства (США), Центрові міжнародних зв’язків для дослідників — СІМО (Фінляндія), Фундації українознавчих студій Австралії.

Щиро вдячний також: особам, завдяки організаційній і моральній підтримці яких мені вдалося довести справу до кінця: Романові Процикові (США), Валдемарові Меланко (Фінляндія), Маркові Бойцунові, Ендрю Вілсону (Велика Британія), Маркові Павлишину (Австралія), Мирославу Юркевичу (Канада), Світлані Головко (Україна).

Проект здійснювався під час стажування в Лондонському, Гарвардському, Кембриджському, Гельсінському університетах, Інституті Росії і Східної Європи при Міністерстві освіти Фінляндії (Гельсінкі), університеті Монаша (Мельбурн, Австралія).

Окрема подяка колегам, спілкування з якими збагатило авторське бачення багатьох проблем і водночас допомогло уникнути серйозних помилок: Романові Шпорлюкові (США), Ентоні Сміту (Велика Британія), Василеві Лісовому (Україна), Єжи Єдліцкому (Польща), Олексієві Толочку (Україна). Зрозуміло, відповідальність за зміст і недоліки цієї книжки несе тільки автор.

Інтерес до теорій нації і націоналізму виник спонтанно, коли мені випадково довелося ознайомитися з деякими західними теоретичними розробками в цій галузі. Він не був викликаний «актуальністю проблеми». Теорії нації і націоналізму зацікавили мене передусім як явище інтелектуального характеру, усвідомлення «прикладних» можливостей цієї теми для сучасного українського суспільствознавства прийшло пізніше. Ідея цих нарисів остаточно сформувалася під впливом книги Романа Шпорлюка «Комунізм і націоналізм».