Георгий Касьянов - Теорії нації та націоналізму

При інструментальному розумінні нації акцент може робитися на створенні чи «вигадуванні» націй — на противагу розумінню їх як своєрідних природних утворень. Коли йдеться про «природність» націй, то не обов’язково розуміють їх як певні біологічні утворення (коли їх зближують, скажімо, з кровно–спорідненими зв’язками чи расами), а мається на увазі, що вони глибоко пов’язані з самою природою людини. А в такому разі нації розглядаються як такі, що постають еволюційно, і скоріше «виростають», аніж створюються людьми. Нерідко таке розуміння націй як «природних» утворень пов’язане з концепцією так званого «примордіалізму» — тобто давності націй, на противагу розумінню націй як модерних утворень.

Фактично тут ми маємо справу із загальнішим питанням про співвідношення природного і штучного (створеного людьми) у будь–яких людських установах. Справді, деякі дослідники схильні вважати, що у виникненні націй першорядну роль відіграли природне середовище, клімат тощо, а також стихійні процеси, не залежні від волі людей. Справді, очевидною є суспільна закономірність, яка виступає важливою передумовою появи націй: мається на увазі той факт, що будь–де на земній кулі люди жили не окремими сім’ями, а спільнотами. Людина — суспільна істота. Але вона не тільки суспільна, а й культурна істота, чи, інакше кажучи, символічна. Свій спосіб суспільного життя, свій «життєвий світ» (культуру, в антропологічному значенні слова) люди створюють, «вбудовуючи» цей свій світ у природне середовище. Неповторність цих життєвих світів є наслідком саме того, що люди, хоча й намагаються пристосувати ці світи до природного середовища, все ж здатні «вписати» досить різні життєві світи в однакове природне середовище. Тобто в межах певного простору свободи люди діють вільно, вони — творці свого способу життя й водночас творці способу єднання у спільноти. До того ж ці життєві світи чи, інакше, культури повинні містити в собі не тільки способи поведінки (звичаї), а й спосіб світорозуміння — світогляди–ідеології, без яких люди приречені були б жити у світі, позбавленому сенсу. І все ж, створюючи культури, що становили й становлять основу для об’єднання людей у спільноти, вони не могли творити символічну основу цієї культури з нічого: у мові, міфах, релігіях певним чином відбувалося перетлумачений природного середовища.

Той факт, що люди завади жили спільнотами і що нації не можна розглядати як певні споруди, збудовані на очищеному майданчику, ще раз засвідчує невіддільність націогенезу від етногенезу. Водночас розуміння того, що людина суспільна, культурна, символічна істота зовсім не означає, що на цій підставі можна вивести закономірності виникнення будь–яких суспільних установ. Такі установи є завжди зреалізованими уявленнями, міфами, ідеями, ідеологіями.

Все вищесказане підтверджує неприйнятність не тільки альтернативного протиставлення природного і створеного, а й об’єктивного і суб’єктивного. Про це не забуває нагадувати читачам Георгій Касьянов у своїх нарисах. Варто зауважити, що поняття «суб’єктивний» багатозначне. Воно може позначати тільки щось суто індивідуальне, проте нерідко його застосовують для позначення суспільних уявлень, міфів, ідей, ідеологій — тобто різновидів суспільної свідомості. «Об’єктивним», на противагу цьому, вважають природну та суспільну реальність — тобто те, що існує «насправді», а не в індивідуальній чи суспільній свідомості. Та оскільки суспільне буття людей є не що інше, як зреалізовані уявлення, міфи, ідеї, ідеології (індивідуальні й суспільні), то звідси випливає, що звичайне протиставлення суб’єктивного і об’єктивного неможливе. Скоріше необхідно конкретно досліджувати, як саме взаємодіють об’єктивне і суб’єктивне в історичних процесах.

Хоч би як ми вдосконалювали наші способи визначення понять, не варто забувати, що будь–які визначення, будь–які типології та класифікації є зручними засобами для орієнтації, для розв’язання наших практичних проблем. Вони, звичайно, передбачають момент умовності, штучності, на що Георгій Касьянов час від часу звертає увагу читача у своїх нарисах. Проте це аж ніяк не применшує їхньої пізнавальної і практичної цінності. Важливо тільки усвідомлювати, що ніякі визначення, ніякі класифікації не можуть передати унікальну неповторність явищ. Це стосується однаковою мірою як природничих, так і суспільних наук. Будь–які наші поняття і класифікації є певними ідеалізаціями, які не варто критикувати за те, що вони не відображають всієї повноти реальності в усій її різноманітності і неповторності. Такі ідеалізації корисні, вони виконують свою роль і потрібно лише усвідомлювати їхні можливості та їхнє практичне призначення.