Анатолій Сергієнко - Вендета по-українськи

Микола поволі приходив до тями. Одірвав руки від бетонної опори і, похитуючись, рушив у напрямку драматичного театру. Потягнувся до внутрішньої кишені. Ні, конверт на місці. Лице хлопця, котрому збув стодоларову купюру, стояло перед очима. Невже й справді він сидів у авті? Малоймовірно, щоб хлопець так швидко організував замах. Нещасний випадок, у метушні хтось, шукаючи документи потерпілого, забирає конверт із грішми… Але чи не простіше перестріти й пограбувати? Мабуть, усе ж таки обличчя хлопця привиділося, а кілька хвилин тому він мало не став жертвою дорожньої пригоди. Врешті-решт версію легко перевірити, варто лишень піти на базар і знайти міняйла.

На базарі хлопчину Барбірош не виявив і цей факт його не на жарт стривожив. Крім того здавалося, що за ним хтось ходить. Микола вирішив бути обережнішим і рушив до вокзалу. Відчуття, що хтось іде назирці, з кожним кроком поглиблювалося. Барбірош пришвидшив крок, кинувся бігти і, коли досяг центрального входу, озирнувся. Проте переслідувача виявити не зміг. У грудях шалено калатало серце, піт градом котився з лиця. Закортіло негайно кинутися до лінійного відділу міліції і все розповісти. Про конверта з доларами, білий «опель», хлопчину-міняйла. Одначе, вирішив не поспішати. Підійшов до розкладу руху потягів і, щоб заспокоїтися, почав його уважно вивчати. Раптом відчув на своєму плечі чиюсь важку руку. Микола оніміло закляк на місці.

– Що нового в редакції? – запитав Ткач.

– Маленький переполох, – відказала Надя, накладаючи Юркові в тарілку гречаної каші. – Усі в шоці. Жіноцтво в траурі. Редактор зачинився в кабінеті з Мирославом Ярмолюком – некролог пишуть. Завтра з’явиться на першій шпальті.

– Мирослав тепер у вас працює?

– Так, місяць уже. Відповідальним секретарем. Повернувся на своє місце. Як-не-як, а журналіст за фахом, ще й вірші пише. Два роки був без роботи. Гадав, виживе творчою працею. Книжки видаватиме, гроші потечуть рікою… Від виснаження мало не врізав дуба. Ледве відходили. Ти хоч його останню збірку прочитав?

– Ту, що він мені подарував? Прочитав, добре пише. Мені його поезія подобається. Здається, всі ваші активісти тепер мають гарні посади і портфелі, як же так сталося, що Мирослава обійшли, адже він разом зі Штимом починав?

– Ні, пізніше примкнув, Штим був першим. Ярмолюк – людина гонорова, на поклін до батьків міста не пішов, приручити його важко, тому й залишився без корита. Зате – вільний художник, митець, ніщо не зв’язує руки. Хто б що не казав, а писати Мирослав уміє.

Юрко схвально кивнув головою. Так, справді, писати він уміє… Згадав про агітаційний листок – звернення до виборців, рік тому, коли Штим балотувався на мера міста. «Сім запитань до пана Штима». Кінцівку дотепер пам’ятає. «Це – лицемір і кар’єрист, який цинічно топтатиме все найсвятіше задля власного благополуччя. Це – безбожник і хабарник, який свідомо обрав професію вбивці-гінеколога. Не даймо обдурити себе! Пам’ятаймо: від нашої свідомості залежить доля Нації і України!» Агітка свою справу зробила – за три дні до виборів Штим зняв свою кандидатуру.

Невдовзі Наливайко викликав слідчого до свого кабінету.

– Юрію Івановичу, не в службу, а в дружбу, – сказав він, – чи не змогли б ви встановити автора цього брехливого опусу?..

Юрко уважно вивчив текст, проглянув публіцистичні виступи місцевих прозаїків та поетів, лідерів та активістів політичних партій, громадських організацій і дійшов висновку: автором міг бути Мирослав Ярмолюк. Принаймні лексика, характерні особливості письма були схожі на його стиль. Ділитися з Наливайком результатом дослідження Юрій не поспішав. Мирослав як творча особистість йому подобався. Підставляти поета і вічного опозиціонера не хотілося, та й Степан Степанович з часом перестав нагадувати, чи, може, й сам довідався, хто автор агітки…

– Ти, Юрку, їж, їж! Мабуть, сьогодні й поснідати не встиг? – мовила Надя.

– Вгадала. З ліжка вранці підняли, штани натягнув, водою лице скропив і – бігом до машини.

– Бери огірочки мариновані. Для тебе останній слоїк відкрила. Ось цього, пузатенького, ріж надвоє і наминай. Вибач, що крім каші, смаженої цибулі та огірків нічим сьогодні пригостити коханого чоловіка чи полюбовника, як моя сусідка каже. Де ж твій, Надю, полюбовник пропав? Такий гарний хлопець, чемний, завжди вітається. Ти ж його, Надю, далеко від себе не відпускай, бо кращого не знайдеш.

– Бачиш, навіть сусідка так каже, – звів на неї очі Юрко. – А ти думаєш, вагаєшся…