Галина Горицька - Ліля. Париж. Кохання

– М’о, бо я кохаю тебе?

– Макс… Ти розумієш, що я – не така, як всі? – Я ніколи не запитувала раніше її про це, однак тепер я відчула, як би це не було смішно, що мушу спитати в лоба.

– Звісно! І саме тому я кохаю тебе.

– Так, постривай, ти мені за останню хвилину вже двічі освідчилася в коханні… Вперше за весь час, що ми разом. Ти розумієш, що я не можу мати дітей?

– Ну так. Я ж кажу – це добре! Ну тобто нормально, – похнюпилася вона, немов дитина. – Бо я, я хочу народити, а ти… будеш моєю половинкою.

– Послухай, це дуже серйозне питання… Тобі хоч цікаво, чи мені подобається, що я така? Ти ніколи не питала себе, що, може, і я хочу народити?

Вона засміялася. Так заливчасто, що навіть незворушні американці за сусіднім столиком витріщилися на нас. Мене це якось вразило – це суперечило моїм уявленням про її тонку натуру, виховання і моє бачення її взагалі.

– Ти справді гадаєш, що якийсь там рукопис, якась там цидулка тобі допоможе в цьому? Ха-ха-ха! Та ти б просто раділа, що я з тобою, і ми кохаємо одне одного, і наше життя… То… ну… Господи. Досить, – вона не змогла найти слів.

– Манна небесна?

– Що?

– Наше життя – манна небесна?

Що ж… Чому вірити? Чи є хоч десь правда? У яких саме джерелах? Тих, офіційних, що я бачила сьогодні на власні очі, понатиканих у баштові стіни? Чи в тих, зі старих пляшок бордо й не лише, написаних від руки нерозбірливим почерком моїх предків?

Я нервово засовалася на готельному ліжку й розбудила Максим. Вона, ще заспана, поморщила свого прекрасного носика. Я відчувала, що наші стосунки вичерпали себе. Чи варто склеювати глечик порозуміння, підтримки, турботи і ніжності? Мені й досі у вухах стирчало оце «Та ти б просто раділа, що я з тобою». І її хижі маленькі ікла, немов у дикого дрібного звірка, і той блиск в очах… Я хотіла це забути. Принаймні не думати про це.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Французька прикмета.

Pinus cembra L . – європейський кедр. Росте в Німеччині на високогір’ї.

Труси й підштанки в Середньовіччі.

Нюрнберзькі расові закони – два расистських (насамперед антиєврейських) законодавчих акти («основні закони») – Закон про громадянина Рейху та Закон про охорону німецької крові й німецької честі.

Спеціалізувалася на політичних в’язнях. Зокрема, в червні 1941 року працівники НКВС розстріляли близько 1000 в’язнів (згідно зі свідченнями начальника тюремного відділу НКВС по Львівській області лейтенанта Лермана, 924 особи).

Трилисник (конюшина) – символ Ірландії і навіть більше – зареєстрована торгова марка Республіки Ірландія.

На початку Середньовіччя Англія не мала столиці як такої. Королі переїжджали з місця на місце, а за ними і весь двір. Найбільше статусу столиці відповідав Вінчестер, де зберігалася королівська скарбниця. Однак це змінилося 1200 року, коли ту перенесли у Вестмінстер і той де-факто став столицею. В середні віки Вестмінстер був маленьким містечком вгору по річці від Лондонського Сіті. З XIII ст. Лондон зростав у двох різних частинах. Вестмінстер був королівською резиденцією і центром керування, тоді як Сіті став центром комерції й торгівлі, і ця різниця між ними є і сьогодні.

Ідеться про тюльпани й тюльпаноманію – першу у світі економічну бульбашку.

Курт Воннегут «Ґалапаґос».

Оммаж «Огниво» Андерсена.

Головний герой п’єси Т. Вільямса «Трамвай „Бажання”».

Моя ФБ-сторінка «Галина Горицька».

Ідеться про ірландців.

Ірл. «воїн». Влада верховного короля Ірландії була номінальною й поширювалася тільки на особисті володіння – Міде. А ось фенії були поза системою кланів і королівств давньої Ірландії й не підпорядковувалися верховному королю Ірландії. Вони мали чисельні привілеї – жителі Ірландії платили їм данину. Щоб стати фенієм, потрібно було пройти певне навчання військової справи й складні випробування. Фенії становили ніби замкнену касту зі своїми звичаями, законами та традиціями. Стан феніїв нагадував дещо стан козаків в Україні в XIV–XVIII ст. Привілеї феніїв і їх незалежність призвели до конфлікту з верховним королем Ірландії та регіональними васальними королями й вождями кланів. Це стало причиною загибелі феніїв і зникнення цього військового стану.