Галина Горицька - Товариство осиротілих атеїстів

Подяка тим, без яких ця книга була б абсолютно інакшою:

Зіньковський Юрій Францевич — академік Національної академії педагогічних наук, доктор технічних наук, професор. Автор понад 400 наукових праць і 25 авторських свідоцтв на винаходи. Його професійно-педагогічна діяльність пов’язана з Національним технічним університетом «Київський політехнічний інститут», котрий він закінчив невдовзі після війни, а зараз очолює кафедру конструювання та виробництва радіоапаратури.

Чудновець Олександр Миколайович — голова ради громадської організації «Київське військово-історичне товариство». Дослідник військової історії. З 1979 р. проходив службу в ВМФ на кораблях Балтійського флоту. Ветеран МНС України. Співавтор книги «Монітор “Смоленськ” (“Krak ów”), три долі».

Розмова батька чи діда з синами офіцерами-льотчиками далечезних рейдів, що повернулися з війни.

– Розкажіть же, де ви були?

– Були скрізь. Літали над усією землею.

– Над чиєю?

– Над усією. Над цілою планетою.

– А, планета. Знаю. І комету бачив. Гуркотіла колись, з великим хвостом. Віщувала турецьку війну.

– Кидали бомби на землю. Планету.

– Тьху.

– Нищили ворогів на всьому світі.

– Ну, який же він, світ?

– Малий. Маленький, тату.

– Маленький, кажете. Як жалько мені вас…

– Така нудьга.

– Раніше й світ великий був. Такий великий. Було, їдеш до Кременчука, а там же ще степи на Бессарабію.

Великий був світ. Повний таємниць. І повний краси.

У цій книжці ми з вами пограємо в іншу гру, аніж у попередній. Дуже часто спочатку йтиметься про те, що вже ймовірно було, а потім про те, що було ще раніше того, що було. Або чого ніколи не було, але станеться. Ми стрибатимемо по клавішах піаніно так швидко, так віртуозно… Тож пильнуйте.

Насправді колишньому Тониному комроти не так було потрібно бачити свого сина, як знати, що він десь існує. Цікаво, що саме у тисяча дев’ятсот п’ятдесятому у письменника Рея Бредбері виникне ідея викласти в оповіданні «Гуркіт грому» Ефект метелика. І отой непереборний і такий легенький помах крил метелика невдовзі cкерує глибше пізнання відставним майором свого єдиного спадкоємця. Ну а поки він знає лише його ім’я – Антон.

Коли Тоня почала зустрічатися з Дмитром Степановичем, своїм колишнім комроти, той нарешті зумів дати волю почуттям, що застрягли в його серці при погляді на вагітну снайперку (свою коханку, можна було б сказати – пепеже 3 3 Похідно-польова жона. , якби не той факт, що зблизились вони вже після фронту) ще з пізньої осені сорок шостого.

Зі своєю акторкою Дмитро розлучився, але так і не сказав Тоні чому. І причина була зовсім не в тім, що вона сфальшувала особисті дані, зменшивши собі віку в новому паспорті. Причина була саме в тому, що вона не могла мати дітей, а Тоня не просто могла, а вже й мала спільного з ним нащадка.

Спочатку Дмитро сумнівався саме щодо себе, а відтак не поспішав з’ясовувати правду у лікарів – вже краще жити у відомчому будинку на Липках, аніж деінде. Та й, погодьтеся, якщо вже він бездітний, то чого йти від дружини – відомої акторки, котра має різні преференції? Тож коли він побачив вагітну Тоню на порозі «акторської» квартири – єдине, що зупинило його від того, аби її розцілувати і залишити при собі, – це те, що житло ніяким чином його не стосувалося. А квартирне питання стояло у повоєнному Києві напрочуд гостро. І він усвідомлював, що забирати вагітну любку немає куди.

А відтак як екс-майору враз закортіло розлучитися, коли він зрозумів, що зовсім не бездітний, то мусив знайти вагомий привід, аби на партзборах на новій роботі його не засудили за руйнування радянської сім’ї. Бездоганну репутацію він беріг як зіницю ока. І ось, будь ласка – така нагода… Фальшування документів у Радянському Союзі каралося суворо. А якщо написати доноса куди слід… Так би мовити, наголосити на антирадянській поведінці дружини своєї, відомої актриси, котра як той пустоцвіт, що не дає плоду…