Галина Горицька - Товариство осиротілих атеїстів

А втім, існувала ще одна підстава для тривоги молодої жінки. Тоня відчувала – така зустріч неспроста. Кав’ярня – то одне, а ресторан з його цінами й урочистістю – зовсім інше. Тим більше, що заклади подібного штибу влітку сорок восьмого можна було перелічити на пальцях.

Ще годував київську еліту – урядову верхівку – ресторан «Динамо», котрий великими панорамними вікнами виходив на схили Дніпра. Тоні якось, одного разу, пощастило там побувати з дівчатами з гуртожитку. Шиканули. В сорок сьомому якраз відмінили карткову систему, одначе все рівно нічого було купити в магазинах, а на Євбазі ціни зашкалювали. І влітку вся трійка: Тоня, Люда і Таня, прогулючись в Радянському парку 7 7 Сучасний Маріїнський парк. , наважилась туди зайти. Вистачило лише на «Нарзан». І то виструнчений офіціант, що не спускав з них очей, немов побоювався, що варто йому відвернутися, як вони прихоплять з собою кришталеві фужери, не дав допити. Поклав перед ними рахунок, хоча вони його не просили. Вискочили дівчата з того «Динамо» немов ошпарені і затялися: більш ніколи ніяких ресторанів. Адже картопелька в «мундирах» та квашена капустка на гуртожитковій кухні набагато краще смакують за ресторанну мінеральну водичку.

І ось, рівно за рік, Тоня знову йде до ресторану… «Може, хоч не до такого пафосного?» – подумала жінка про себе, нервово поправляючи волосся, котре вона знову обрізала коротко і, бажаючи підкреслити урочистість події, накрутила на тонкі папільотки, хоча вже давно так не робила. Навіщо їй? Вона ж бо працює механіком на Київському мотоциклетному заводі. Зовсім не жіноча ані посада, ані установа. – «Але ні… Все буде так само, може, ще пафосніше», – констатувала про себе, бо озирнулась на скляні двері, що вели до ресторану і зіштовхнулась поглядами з набундюченим консьержем…

Ймовірно, Дмитро хоче повідомити їй щось важливе. Це очевидно – такий заклад обрав… Тоня нервово палила цигарки, стоячи в новеньких босоніжках на сходах «Театрального», і чекала на свого колишнього.

Проте тоді нічого не відбулося.

Вони замовили котлети по-київськи… Господи, яка смакота! В хрумкій паніровці… А на гарнір – білосніжне пюре із тонкими кружальцями смаженої цибулі. Курячий бульйон вже колихався теплими заспокійливими хвилями всередині її шлунку.

Нічого не відбулося…

Діма просто вийняв носовичка і розгорнув його. На ньому лежав перстень зі штучним рубіном такого розміру, немов не для жінки, а для якогось пихатого цигана з волохатими товстими пальцями.

– Це… мені? – спантеличено запитала Тоня.

– А ти гадала – офіціантці? – Дмитро реготнув зі свого жарту. Але Тоня ніяково відвела очі, і він посерйознішав:

– Пам’ятаєш ту медаль, котру тобі вручили в Одесі, після війни? Отоді…

Він зробив особливий наголос на останньому слові. Бо вони уперше тоді кохалися.

– Медаль… – Тоня помовчала. – Ти ще сказав, що вона має палати, бо заплатила я за неї безліччю німецьких життів. – Жінка поморщилась, бо саме тоді почула про існування його дружини (це вона також пригадала).

– Ні, трохи не так. Я сказав, що медаль, після всього, що ми зробили для держави, мала б бути гарячою і обпалювати твої груди…

– Байдуже… – Тоня знизала плечима. – Зрозуміла так, як сказала.

Дмитро несподівано розсердився:

– Ти геть не права! Ти вважаєш, нагорода має палати немов від сорому, бо ми забрали чиїсь життя. Ні, так має бути! Знаєш, скільки їх у нас забрано? Безліч! Зрозуміло? Усвідом це. Якби не радянські війська – вся б Європа палала у фашистському вогні! Світла ідея комунізму могла б зазнати поразки! І саме ми, ми! – зупинили навалу клятої нечисті і погані. Америка згуртувалася проти нас і прагне занепаду соціалізму не лише в Європі, а й в усьому світі! Ти знаєш, що я вчора вичитав в «Радянській Україні»? В Англії – ставлениці Сполучених Штатів в Європі, звільнили 12 співробітників інституту підготовки службовців державного апарату, котрі займаються секретною роботою, пов’язаною з держбезпекою. Їм інкримінують «комуністичну діяльність»! Тобто комунізм в Англії – то злочин, кара! А вони ж квіт нації – здебільшого науковці, світлі голови! Ти розумієш? Всі думаючі, розумні люди за комунізм, і не лише в Радянському Союзі! Таким чином намагаються послабити Радянський Союз. Але ж радянська ідеологія – передова ідеологія нашого часу! І усі наведені факти переконливо свідчать про те…

У якийсь момент Тоня перестала слідкувати за монологом. Їй спало на думку, що Дмитро постійно цитує шпальти газет. Господи, причепився зі своєю демагогією. Неначе парторг якийсь… Ну, так – він же тепер партійний… Врешті, усвідомивши, що жінка його не слухає, Дмитро кивнув їй: чого мовчиш?