Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

У колись більш-менш теплих причорноморських степах на час встановився клімат характерний сьогодні для Західного Сибіру, усього з двома порами року – довгою, місяців на 9–10, зимою та коротким літом. Два або три рази у тому столітті Чорне море замерзало повністю. Про жодний розвиток кочового скотарства за таких умов нічого й говорити. Чисельність населення в степу різко скоротилася.

Частина скіфів знайшла притулок на півночі, серед уцілілих місцевих племен. Біля с. Рижанівка, на території нинішньої Черкаської області, українські й польські археологи розкопали могилу «останнього владаря скіфів», що правив цим краєм у ті непевні часи. Поховання було датовано близько 260 р. до н. е. У ньому є золото – але вже не тієї якості, і його не стільки, як за старих часів. Є символи влади – золота гривня, меч із золотим руків’ям, срібний кубок, але їм далеко до шедеврів із Товстої або Гайманової могил, зроблених на декілька десятиліть раніше. Історія Великої Скіфії закінчується. Сарматам не було кого завойовувати – коли вони прийдуть в степи у ІІ ст. до н. е., останні скіфи виживатимуть різними способами по-сусідству.

Свідки процвітання Скіфії – царські кургани, усипальниці її правителів. Висота насипів найбільших поховальних споруд досягала 20 і більше метрів, чи не кожна із них отримала власне ім’я (щоправда, у пізні часи і вже не від скіфів) – Огуз, Солоха, Чортомлик. Деякі мали ім’я «Могила», із самими різними приставками: Бабина, Водяна, Гостра, Страшна, Товста, Нечаєва і тому подібне. Степами ходили оповідання, що ті кургани насипали козаки, носячи землю шапками на могили полеглих у битвах із турками, татарами і москалями козаків. Розкопки показали, що могили давніші за козацьку добу, хоча степові лицарі і ховали своїх полеглих на їх вершинах. Щоправда, частіше споруджували на штучних висотах сторожові пункти та сигнальні вежі. Така вже гра долі – поховання кочовиків, які століттями діставали набігами хліборобів на північ від степів, перетворилися на форпости далеких нащадків тих, проти кого вони вели війни.

Однак були й інші легенди – про поховані у давніх могилах незлічені скарби. Уже у XVIII ст. генерал-губернатор Новоросійського краю Мельгунов наказав розкопати десятиметрову могилу, яка отримала по тому його ім’я. Скарби і справді були здобуті під час тих «досліджень». Серед них – акінак з руків’ям, прикрашеним золотом, золоті діадема, бляшки у вигляді орлів (одна з них є нині на гербі області, де міститься курган), трофеї азійських походів скіфів… Усе це нині перебуває у Ермітажі в Санкт-Петербурзі, як і чимало інших скіфських скарбів, здобутих у наступному столітті.

Навіть у XIX ст., коли наукові розкопки скіфських курганів вже розпочалися, у європейській пресі можна було часом знайти найнеймовірніші повідомлення. Наприклад, в одному із повідомлень йшлося про те, що в «…курганах Росії й Татарії були знайдені тіла, покладені на листи щирого золота фунтів по двохстах (тобто 80 кг) із бронзовою зброєю, прикрашеною рубінами й смарагдами». Відзначимо, що такі байки не випадкові – адже до відкриття гробниці Тутанхамона лишалося ще декілька десятиліть, тому скіфські старожитності цілком законно очолювали топ-аркуш казкових скарбів Старого Світу.

Майже все про особливості похоронного обряду скіфів у ті часи можна було довідатися лише з історичних праць Геродота. До останнього у освіченому (а також досить критично настроєному до авторитетів) ХІХ ст. ставилися радше як автора красивих казок, ніж до поважного історика, всі повідомлення якого варті довіри. І лише серйозні археологічні розкопки не лише підтвердили його розповідь, а й розкрили подробиці давніх обрядів, невідомі Геродоту .

Про скіфські кургани, їх спорудження, скарби і таємниці написано і видано чимало книжок. Стосовно степових курганів, відзначимо, слово «піраміда» навряд чи можна застосувати у його прямому значенні. Радше, курганний насип – це символ якогось заупокійного ритуалу, а також величі й могутності давніх володарів. Та й самі насипи мали характерну напівсферичну форму, зовсім не схожу на піраміду.

Є чимало версій відносно призначення такої поховальної споруди, як курган. Недавно було запропоноване трактування курганів скіфських царів – складних і величезних споруд – як своєрідної компенсації за прижиттєву відсутність у степових владик реальних палаців. Ну а звичайний, нецарський курган у такому разі цілком можна розглядати як будинок.