Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

У вирішальній битві зійшлися македонська фаланга й панцирна кавалерія скіфів. Скіфи зазнали повної поразки, їхній цар загинув у битві. Підсумок бою підтверджує висновки про те, що у ньому брали участь далеко не всі збройні сили Великої Скіфії. Пишуть також і про військову хитрість. Найімовірніше, хитрість ця полягала в тому, щоб спровокувати свідомо приречену на провал лобову атаку скіфів на фалангу. Атаку, яка б неминуче захлинулася на шестиметрових списах зімкнутих у моноліт двадцяти шеренг гоплітів. І тоді македонська кіннота зможе вдарити у фланг, оточити й добити загрузлого в рукопашному бою вже наполовину спішеного супротивника, якого зможуть урятувати лише свіжі резерви.

Однак навіть жертовна відвага старого царя, що рушив на поміч своєму воїнству, так і не переломила хід бою. Римський історик Помпей Трог у своєму творі повідомляв, що «…хоча скіфи перевершували [македонян] і числом і хоробрістю, але вони були переможені хитрістю Філіпа. Двадцять тисяч жінок і дітей було взято в полон, було захоплено безліч худоби. У Македонію послали двадцять тисяч найкращих кобилиць для розведення коней [скіфської породи]» . Зауважимо, що серед здобичі македонян не згадано ні золота, ні срібла. Очевидно, нечисленні піддані Атея справді виявилися бідними. Якщо який жовтий метал і дістався переможцям – так це знятий із полеглих у битві воїнів, метал, що прикрашав зброю й збрую коней.

Однак тріумф Філіпа виявився недовгим, а «здобич, захоплена у Скіфії, немов би на ній лежало прокляття, ледь не принесла загибелі македонянам» . Зворотною дорогою на переможців чекало військо трибаллів. Через раптовий напад на походні порядки переможної македонської армії воно не лише реквізувало завойоване у скіфів, а й ледь не позбавило життя македонського царя. Обтяжене здобиччю і поріділе у боях військо македонян, яке до того ж відступало чужою територією, не змогло чинити гідного опору.

Однак Філіп уцілів усупереч чуткам про його загибель, а головне – зберіг трон. Можливо, одним із трофеїв тієї війни є золота обкладка від скіфського горита – футляра для лука. Її археологи знайшли у гробниці Філіпа, розкопаної наприкінці ХХ ст. на півночі Греції. Підлікувавшись, цар розпочав куди більше важливу для нього (і майбутнього Македонії) війну проти колиски еллінської демократії – Афін, вигравши її без участі скіфської кінноти.

Отже, коли б славний Атей виграв 339 р. ту фатальну для скіфів битву, то він разом зі своїми підданими-скіфами мав би шанс увійти до світової історію не лише як рятівник еллінських демократій (та «давніх вольностей»), а й перської держави Ахеменідів, та на додачу частини земель далекої Індії від македонського завоювання.

Після зіткнення між Філіпом і Атеєм минуло сім років. І коли знову справа дійшла до протистояння Македонії та Скіфії, доля більше не сприяла македонянам 6 6 Докладніше про це див. у підрозділі про похід 331 р. до н. е. македонського полководця «Ольвія проти Македонії (похід Зопіріона). . Зазначимо, що коли б поразка Атея насправді виявилася військовою катастрофою для усієї Великої Скіфії, то доля останньої і насправді була б вирішена задовго до просування в причорноморські степи сарматських племен.

Так, Скіфія у IV ст. до н. е. усе ще гідна вважатися Великою, а деякі її царі, нащадки Зевса й Борисфена, навіть чеканять зі срібла власні монети, вони ще замовляють прекрасні золоті вироби найкращим еллінським ювелірам (знаменита пектораль створена у цю епоху), з Еллади ще пливуть кораблі, завантажені амформи з хіоським вином для царських бенкетів – але сутінки Скіфії наближаються.

Після провалу експедиції Зопіріона так званий цивілізований світ вкотре переконався, що захопити або знищити Скіфію неможливо. Щоправда, варто зазначити, що у ті роки увага того світу була прикута до інших, значно важливіших для нього проблем – насамперед розподілу спадщини Великого Александра.

Однак із тим, що виявилося не до снаги іноземним полководцям і арміям, скіфи впоралися самі. Економічні проблеми та політичні негаразди призвели до міжусобиць. Особливо дісталося Лісостепу – в полум’ї пожеж повсюдно гинуть неприступні городища й дрібніші поселення.

Правий був історик Фукідід, коли писав, що не було б ані в Європі, ані в Азії народу більше могутнього, ніж скіфи, але лише єдиної умови – коли б вони були єдині. Одначе володарі степів та їх околиць, підірвавши джерела свого добробуту на Півночі, зробивши ставку на торгівлю з еллінськими полісами, що потрапили тоді до рук македонців, вони, так і не переможені зовнішніми ворогами, змушені були зійти зі світової «сцени». Криза була підсилена ще й надзвичайними похолоданням і посухою, що настали у другій половині III ст. до н. е.