Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Така гробниця являла собою вже не печеру, видовбану в глині, а більше нагадувала опущений під землю будинок. Стіни гробниць обшивали деревом, стелю (накат із колод чи колотого дерева) підтримували стовпи, а часом навіть прямокутні у перетині бруси. Стіни також могли бути прикрашені тканинами. На вбиті у обшивку залізних цвяхи розвішували зброю та спорядження. Стеля гробниці, теж прикрашена тканиною і золотими бляшками (так було зроблено у Бердянському кургані) часом нагадувала зоряне небо.

Заможний небіжчик мав дерев’яне, вкрите дорогими тканинами або шкірами ложе. Воїну могла перепасти більш скромна підстилка з трави, часом її заміняв розкладений на земляному дні могили вкритий залізними платівками захисний обладунок.

Для початку зауважимо, що ані листів золота «вагою у двісті фунтів», ані зброї, прикрашеної рубінами або смарагдами, так яскраво описаних у європейській пресі ХІХ ст., виявити археологам у скіфських курганах протягом останніх ста років так і не вдалося. Не знайшли там поки що ні золотих карет, ні золотих гусок, які сидять на золотих яйцях, ні інших дивних речей, про які колись писали, та й нині люблять писати газети й розповідати місцеві знавці старожитностей. Однак реальність часом виявилася вражаючою за старі байки та навіть газетні повідомлення.

Кожен скіф, а особливо – могутній правитель був екіпірований до бою, полювання й бенкетів у потойбічному світі. Його супроводжувала зброя – меч, горит із луком і стрілами, на стінах гробниці розвішували списи й дротики, обладунки. Розставляли дорогоцінний золотий і срібний посуд, часом розписні кратери й канфари, привезені з далекої Еллади. Зауважимо, що у більшості найдавніших курганів навіть знатні особи задовольнялися посудом місцевого виробництва. Хоча і там можна натрапити на цікаві вироби урартських та інших майстрів з Азії.

На небіжчиках і поруч із ними був розкішний одяг, щедро прикрашений золотими платівками, які часом вкривали навіть взуття. Прикраси не лише одягали на небіжчиків, а й ставили у дерев’яних скриньках біля них. А ще у могилу клали квіти – від троянд до польових. Пилок цих рослин виявлено у пробах ґрунту, узятих із давніх поховань.

У нішах біля входу до усипальниці ставили амфори із кращим вином і бронзовий казан з м’ясом. Вина, як порахували дослідники, ставили на три подачі – по сім амфор у кожній (от вона, скіфська «царська порція»)! На залишених у поховання амфорах виявлено написи, що визначали якість напою. Одна амфора з Рижанівського кургану зберегла продряпаний напис ΘΕΙ, що можна перекласти, як «прекрасне, чудове вино», та – ΑСΙΝΕΣ, «той, що надає задоволення», за іншою версією – «нешкідливий». Амфори були укомплектовані спеціальними бронзовими черпаками з ручками, якими можна було діставати з них смачний напій, не каламутячи його. На додачу «винний погреб» комплектували металевими грецькими ситами, щоб процідити вино, якщо така потреба виникне. Жертовне м’ясо клали на кам’яні блюда, поруч були ножі. Жоден дріб’язок не був забутий.

Вражають залишені часом у нішах над входом до гробниці приналежності для висікання вогню, від яких збереглися кремінні кресала та поставлені поруч керамічні світильники, колись заправлені олією.

Звичайно, царя супроводжували улюблені коні, вони були поховані у окремих могилах, прикрашені збруєю із золотом та сріблом. Число коней, похованих разом із багатим хазяїном, часом сягало десятків – й усі з відповідним спорядженням. Часом у могилу клали «сімейні реліквії». Приміром, у кургані Огуз знайшли, мабуть, ще дідівське захисне спорядження для коней, яких запрягали колись у бойову колісницю: безліч бронзових платівок зі слідами шкіряної основи. Простого воїна також супроводжував вірний кінь, іноді два. Отут збруя прикрашалася не так розкішно, бронзовою фурнітурою.

Але не лише зброя, скарби, запаси продовольства й коні, а й одноплемінники супроводжували грізних володарів – вхід до усипальниці охороняв воїн, кубки вином наповнював виночерпій. І вірна дружина – якщо не одразу, то згодом переселялася, часом із дитиною, у сусідню усипальницю, теж із усіма своїми земними скарбами. Цариці або знатній жінці теж належав супровід – служниця.

Скіфам не таким заможним ставили лише одну-дві амфори, з них одна могла бути з вином, друга – з молоком. Вміст ліпних посудин, що його змогли проаналізувати у сучасних лабораторіях, включав воду, бульйон і… наркотики. Для їх споживання призначалися спеціальні посудини на високих ніжках. Тому розповідь Геродота про те, що скіфи відповідним чином вживають насіння травички, виявився підтвердженим сучасною експертизою.