Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Сучасні «бугровщики», оснащені потужною землерийною технікою, часом зносять насипи цілком, витягаючи все, що залишили грабіжники минулих століть. Навіть відвали перевіряють, і не примітивним щупом, зробленим зі старого багнета, металодетектором, що не пропустить дрібну золоту бусину…

Так впродовж от уже двох із половиною тисячі років окремі мешканці України, переступаючи закони земні та небесні, поповнювали (і поповнюють) свій вічно дірявий бюджет, попутно знищуючи сторінку за сторінкою історію Великої Скіфії.

Ані нещадна скіфська варта, ані пристави та поліцмейстери Російської імперії, ані правоохоронні органи СРСР та України, ні суворість законів і навіть кара богів так і не змогли зупинити мисливців за скарбами. Варто зазначити, однак, що історія не знає прикладів, коли б отримані за «могильне золото» гроші принесли сталий статок і процвітання, так само як і володіння награбованими у небіжчиків скарбами – земну славу.

І все-таки, будь-які гори здобутого таким чином жовтого металу та старожитностей, нехай навіть зібрані колекціонерами й усіма музеями світу, ніколи не повідали б нам про скіфів і Скіфію навіть десяту частку відомого нині, якби не було справжніх археологічних розкопок. Коли б вісім поколінь археологів сезон за сезоном, крок за кроком не проникали б у таємниці степових пірамід та не відновили б у результаті історію їх творців.

Упродовж останніх десятиліть не лише розглядаються, але і успішно реалізуються проекти, спрямовані на проведення нових досліджень уже розкопаних величезних скіфських царських курганів. Серед них Чортомлик, Олександрівський курган. Археологи не без підстав припускають, що накопичені за сто років знання дадуть змогу їм знайти й відкрити, побачити все те, що не вдалося їхнім колегам у ХІХ та на початку ХХ ст.

Український лісостеп надзвичайно багатий на археологічні пам’ятки. Помірний клімат, родючі ґрунти, багаті на дичину ліси і на рибу річки, джерела хорошої питної води зробили цю зону постійно заселеною різними спільнотами протягом усього голоцену. Великі ріки зв’язують його із морськими узбережжями.

Пам’ятки часу фінальної бронзи – раннього заліза лісостепової смуги в основному зосереджені уздовж водних артерій, басейнами яких, вони, власне, і об’єднуються у локальні групи. Одним із визначальних факторів розвитку лісостепових спільнот є степ, по якому постійно пересувалися у західному напрямку інші спільноти із власним світоглядом і економікою. Особливо помітним став фактор степових культур у лісостепу починаючи з доби раннього заліза. Серед пам’яток яскраво виділяється таке явище, як лісостепові городища, різні за площею, відмінні хронологічно, такі, що мають не завжди тотожне наповнення культурних шарів, але схожі за принципом організації культурного простору.

Описувати і картографувати ранньоскіфські лісостепові городища почали ще XIX ст. Системно цю роботу розпочав Володимир Боніфатійович Антонович 7 7 Антонович В. Б. Археологическая карта Киевской губернии (Приложение к XV тому «Древности»). Издание Императорского Московского Археологического Общества. – М.: Т-ия М. Г. Воганинова, 1895. . Століття по тому городища Лісостепу стали предметом вивчення цілої плеяди скіфологів, висувалося безліч гіпотез причин їх виникнення, етнічної належності будівельників і мешканців, функціонального призначення і т. ін.

Наш путівник по Скіфії – «Історії» Геродота, містить незначну кількість відомостей про народи, які населяли лісостеп з обох берегів Дніпра (Борисфена). За Геродотовою легендою, дочка Борисфена, Змієдіва, була матір’ю Скіфа. Правобережні племена названі «батьком історії» скіфами-орачами, на Лівобережжі дослідники Геродотового твору розміщують скіфів-землеробів, будинів і гелонів.

Що це було за явище в історії Європи, із чим пов’язане, і чи можемо ми говорити про етнічну і суспільну спільноту в українському лісостепу за доби скіфів?

Перш ніж перейти до висвітлення цих питань спершу варто зупинитися на терміні «скіфський час». Звичайно, що під цим поняттям ми розуміємо певний часовий проміжок, за якого в степах на півночі Понту Евксинського (Чорне море) панували скіфи. Але наука дуже рідко розвивається прямими логічними сентенціями. Так сталося і зі скіфським часом.

Ми знаємо, що попередниками скіфів в понтійських степах були кіммерійці. Під цією назвою ми припускаємо кочові племена, які, як і скіфи, прийшли до нас зі сходу і відомі в матеріалі й культурі під комплексом ознак чорногорівських і новочеркаських старожитностей. І, якщо перші – раніші і трохи віддаленіші від появи геродотівських скіфів в українському степу, то другі, відомі під набором ознак культури новочеркаського типу, мають як властиві тільки цьому набору ознаки, так і ознаки своїх наступників скіфів. Тому щодо них у сучасній археології вживається термін «ранньоскіфська культура», що припадає на чітко визначений часовий проміжок близько середини VIII – початку VII ст. до н. е. і відповідає ранньому етапу цієї культури (скорочено РСК-1). Але парадоксом є те, що безпосередньо в цей час жодних нових пам’яток у Лісостепу не виникає. На самому початку періоду близько середини VIII ст. до н. е. зазнає руйнувань низка укріплених поселень Лісостепу.