Джеффрі Арчер - Гріхи батьків

– Ні. Хіба тільки не пан Мейсон на службі… – відповів Квінн без жодних пояснень.

Гаррі зумів вивідати іще дещо, перш ніж автобус нарешті під’їхав до муру в’язниці. Йому здалося, що він дізнався від Квінна за оті кілька годин більше, ніж йому вдалося б почерпнути з десятка навчальних посібників в Оксфорді.

– Тримайся мене, – нагадав Квінн, коли масивні ворота відчинилися. Автобус повільно рушив уперед і поїхав у бік густих чагарників, яких ще зроду не торкалися руки садівника.

Автобус зупинився перед величезною цегляною будівлею, з невеликих брудних вікон якої за прибульцями дехто спостерігав.

Гаррі дивився, як кілька наглядачів утворили коридор, який вів до входу. Двоє озброєних гвинтівками охоронців стояли обабіч автобусних дверей.

– З автобуса виходити по двоє! – грубо скомандував один із них. – Причому – з п’ятихвилинним інтервалом. Ніхто не зрушить і на дюйм, поки я не накажу!

Гаррі з Квінном стирчали в автобусі ще цілу годину. Коли ж їх нарешті випустили, Гаррі звів погляд на високі мури, обтягнуті колючим дротом, що оточував усю в’язницю, і зміркував, що навіть рекордсмен світу в стрибках із жердиною не зміг би втекти з Лейвенгему.

Гаррі потупцяв за Квінном до будівлі, де вони зупинилися перед офіцером у добряче поношеній синій уніформі з ґудзиками, які вже давно не блищали. Він виглядав так, ніби й сам уже відбув довічне покарання, коли вивчав список імен у своєму планшеті. Наглядач усміхнувся, побачивши знайоме обличчя.

– Ласкаво просимо, Квінне, – сказав він. – Побачиш, що не надто багато змінилося з часу твого останнього перебування тут.

Квінн теж усміхнувся.

– Приємно бачити вас, пане Мейсон. Можливо, ви будете такі люб’язні попросити когось із коридорних віднести мій багаж до мого звичного номера?

– Не спокушай удачу, Квінне, – гмикнув Мейсон. – Бо можу не втриматися і скажу новому лікареві, що ти не епілептик.

– Але ж, пане Мейсон, у мене є медична довідка, яка це підтверджує!

– З того ж самого джерела, що й твій сертифікат шеф-кухаря, без сумніву, – глузливо докинув Мейсон, затим глянув на Гаррі. – А це хто?

– Це мій приятель, Том Бредшоу. Він не курить, не п’є, не лається і не плює, – повідомив Квінн ще до того, як Гаррі розтулив рота.

– Ласкаво просимо до Лейвенгему, Бредшоу, – зробив широкий жест Мейсон.

– Насправді – капітан Бредшоу, – докинув Квінн.

– Власне лейтенант, – уточнив Гаррі. – Я не дослужився до капітана.

Квінн виглядав розчарованим своїм протеже.

– Перший термін? – запитав Мейсон, пильно зазираючи у вічі Гаррі.

– Атож, сер.

– Я направлю вас до блоку А. Після того як помиєтесь та отримаєте свій тюремний одяг на складі, пан Геслер відведе вас до камери номер 327.

Мейсон перебіг очима планшет. Молодий офіцер стояв позаду нього, помахуючи кийком у правій руці.

– А в мене є шанс приєднатися до мого товариша? – поцікавився Квінн, коли Гаррі записали в журналі реєстрації. – Зрештою, лейтенантові Бредшоу може знадобитися ординарець?

– Ти – остання людина, котра йому потрібна! – відрубав Мейсон.

Гаррі хотів щось сказати. Аж тут кишеньковий злодій нахилився, вихопив із шкарпетки складену доларову банкноту й засунув її у горішню кишеню куртки Мейсона.

– Квінн також сидітиме в камері три-два-сім, – недбало кинув Мейсон молодшому офіцеру.

Хоча Геслер і став свідком хабара, то ніяк цього не показав.

– Ви двоє – ходіть за мною! – звелів він обом.

Квінн хутко наздогнав Гаррі, щоб Мейсон раптом не передумав.

Двоє нових в’язнів прошкували довгим цегляним коридором, аж поки Геслер не зупинився біля дверей до душової, в якій дві вузькі дерев’яні лавки були прикручені до стіни із рушниками.

– Роздягніться й мийтесь, – наказав Геслер.

Гаррі повільно знімав свій костюм, кремову сорочку із жорстким комірцем і смугасту краватку. Це все пан Джелкс порадив одягнути на судове засідання, щоб справити хороше враження. Проблема була лише в тому, що він обрав не того суддю. Квінн уже хлюпався під душем, а Гаррі все ще роззувався. Він повернув кран, і струмінь води неохоче закрапав на його лисину. Потім він підняв із підлоги шмат мила і став митися. Гаррі ступив під холодний струмінь сусіднього крана, і Квінн передав йому обмилок.

– Нагадайте мені перебалакати з начальником про пільги, – сказав Квінн, узявши вологий рушник, великий, як скатертина.

Губи Геслера зневажливо стиснулися.

– Одягайтесь і гайда за мною! – звелів він, хоча Гаррі ще не закінчив митися.