Джеффрі Арчер - Гріхи батьків

– Пхе, ти не можеш, – сказав Квінн. – Проте є способи уникнути найгіршого.

Гаррі уважніше поглянув на супутника, але не перебивав його.

– Є кілька суддів, вони працюють почергово, і треба постаратись уникнути двох із них будь-що. Один – саме Арні Еткінс. Він полюбляє призначати довгострокові терміни.

– А як його уникнути? – запитав Гаррі.

– За моєї пам’яті Еткінс головував чотири рази за останні одинадцять років. Тож, якщо виникала загроза зустрічі з ним, я симулював епілептичний напад, і охоронці змушені були відвезти мене до судового лікаря, отак!

– То ви – епілептик?

– Тьху, – сплюнув Квінн. – Ти неуважно слухаєш.

Голос бранця звучав роздратовано, і Гаррі замовк.

– А коли мене відпускав лікар, мою справу вже передавали іншому судді…

Гаррі здивовано засміявся.

– Невже вам таке вдавалося?

– Не завжди. Але якщо на варті пара новобранців, то з’являється шанс. Хоча такі хитрощі вдаються щораз важче. Та цього разу мені не довелося особливо турбуватись, бо я втрапив до судді Ріґана. А він ірландець, як і я, кажу про всяк випадок, якщо ти цього не помітив. Отож я сподівався, що він призначить землякові мінімальний термін…

– А за що вас засудили? – поцікавився Гаррі.

– Я кишеньковий злодій, – заявив Квінн, просто ніби він архітектор чи лікар. – Пасу перегони влітку та боксерські змагання узимку. Завжди простіше, коли лопухів рясно, – пояснив він. – Але останнім часом не дуже таланить, бо багато стюардів мене одразу впізнають. Тому довелося перебратися в метро й автовокзали. Там заробітки смішні, а ризик – великий…

Гаррі хотів розпитати детальніше свого наставника і як старанний учень зосередився передовсім на питаннях, які допоможуть йому скласти вступний іспит. Слава Богу, що Квінн хоч не зосереджується на його акценті…

– А куди ми їдемо? – поцікавився він.

– Це буде Лейвенгем або Пірпойнт, – пояснив Квінн. – Усе залежить від того, куди при виїзді на автостраду ми завернемо: у дванадцятий поворот чи у чотирнадцятий.

– А ви були там раніше?

– В обох – по кілька разів, – похвалився Квінн. – Тож перш ніж ти запитаєш, чи існує туристичний путівник по в’язницях, – додав він глузливо, – Лейвенгему можна присвоїти одну зірку, а Пірпойнт давно пора закрити.

– А чому б просто не запитати в охоронця, куди ми їдемо? – Гаррі хотів якнайшвидше позбутися невідомості.

– Бо він збреше. Просто для того, аби нас розізлити. Якщо це Лейвенгем – єдине, про що слід турбуватися, – це в який блок тебе посадять. Якщо перше відрядження, ти, ймовірно, опинишся у блоці, де життя простіше. А таких, як я, зазвичай відправляють до блоку Д, там немає молодших за тридцять років, але ніхто не засуджений і за насильство. Тому це найбільш підхоже місце для тих, хто хоче зачаїтися і відсидіти свій термін. Слід уникати блоків Б і В – там повно пияків і психопатів.

– А що зробити, аби потрапити у блок А?

– Скажи у приймальнику, що ти побожний християнин, не куриш і не п’єш.

– А я й не знав, що в тюрмі дозволяють таке… – зауважив Гаррі.

– Не дозволяють, дурню, – сплюнув Квінн. – Але якщо маєш трохи зелених, – він зробив пальцями виразний жест, – то охоронці можуть миттю перетворитися на барменів. Навіть «сухий закон» їх не зупиняє.

– А що найголовніше для першого дня?

– Переконатися, що отримав підходящу роботу.

– Хіба є з чого вибирати?

– Ну є, скажімо, прибирання, кухня, лікарня, пральня, бібліотека, садівництво та каплиця.

– А як потрапити до бібліотеки?

– Скажи, що вмієш читати.

– А що скажете їм ви? – поцікавився Гаррі.

– Що навчався на кухаря…

– Це, мабуть, буде цікаво…

– Ти ще й досі нічого не второпав! – глузливо скривився Квінн. – Я ніколи не прагнув стати шеф-кухарем. Але подбаю, щоби мене відправили саме туди, бо це найкраща робота у будь-якій цюпі.

– А чому?

– Бо вас випускають зі своєї камери до снідання, а повертаєшся до неї аж по обіді. Там тепло, можна вибирати їжу… Ага, ми їдемо до Лейвенгему! – сказав Квінн, коли автобус звернув із автостради після вказівника «12». – От і добре, тепер хоч не доведеться відповідати на твої дурнуваті розпитування про Пірпойнт.

– А що іще треба знати про Лейвенгем? – Гаррі не зреагував на сарказм Квінна, позаяк він підозрював, що старожил отримує задоволення від свого майстер-класу.

– Занадто багато, аби розповісти отак, одразу, – зітхнув той. – Просто тримайся поруч, коли нас зареєструють.

– А вони не можуть автоматично відправити вас у блок Д?