Джеффрі Арчер - Гріхи батьків

Геслер енерґійним кроком ішов коридором, а напіводягнений, іще мокрий Гаррі намагався не відставати. Вони зупинилися біля подвійних дверей із табличкою «Склад». Геслер рішуче постукав, за мить двері відчинилися, звідти виглянув втомлений життям офіцер, котрий цмулив самокрутку. Побачивши Квінна, офіцер усміхнувся.

– Не впевнений, що твоя роба вже повернулася з пральні, Квінне, – сказав він.

– Тож мені знадобиться новий комплект, пане Ньюболд? – Квінн нахилився і вийняв папірець із іншої шкарпетки, який вмить зник. – Мої потреби прості, – додав він. – Ковдра, два бавовняних простирадла, подушка, наволочка…

Офіцер брав кожен предмет із полиць перед ним і складав їх купкою на лаві.

– …дві сорочки, три пари шкарпеток, двоє штанів, два рушники, миска, тарілка, ніж, виделка та ложка. А ще бритва, зубна щітка й тюбик зубної пасти – бажано «Колґейту»…

Ньюболд мовчки вибирав необхідне. Купка Квінна все збільшувалася.

– Щось іще? – врешті-решт запитав він, ніби Квінн – дуже цінний клієнт, котрий, ймовірно, ще повернеться.

– Аякже! Мій приятель лейтенант Бредшоу потребує такого ж комплекту, а позаяк він офіцер і джентльмен, то подбайте, щоб він отримав усе необхідне.

На подив Гаррі, Ньюболд узявся складати ще одну купку, прискіпливо вибираючи кожен предмет. І це все – завдяки новому знайомому, котрий сидів поруч із ним в автобусі!

– Марш за мною! – звелів Геслер, коли Ньюболд закінчив свою роботу.

Гаррі і Квінн схопили своє манаття й побігли коридором. Дорогою було ще кілька зупинок, оскільки черговому доводилося відмикати ґратчасті перегородки, що відділяли їх від камер. Коли ж вони нарешті втрапили у потрібне крило, їх привітав галас юрмиська в’язнів.

Квінн зауважив:

– Бачу, ми тепер на останньому поверсі, пане Геслер? Але я не буду чекати ліфта, адже мені потрібно тренуватися…

Офіцер проігнорував його слова і хутко крокував повз гамірних в’язнів.

– Здається, ви казали, що це тихе крило, – промовив Гаррі.

– Певна річ. Але пан Геслер не надто тут популярний, – прошепотів Квінн, перед тим як усі троє дійшли до камери триста двадцять сім.

Геслер відчинив важкі залізні двері – і двоє в’язнів могли протиснутись досередини.

Отак Гаррі отримав своє житло на наступні шість років. Він почув, як двері бряцнули за ним. Бранець оглянув камеру і помітив, що з внутрішнього боку на дверях немає ручки. Двоповерхові нари, залізний рукомийник, пригвинчений до стіни, дерев’яний стіл, також прикріплений до стіни, і дерев’яний стілець. Його очі нарешті зупинилися на іржавому сідалі нужника в кутку, і його знудило.

– Ти спатимеш нагорі, – рішуче вказав Квінн, перебиваючи його думки. А якщо я вийду раніше, то зможеш перебратися донизу, а новий сусіда отримає другий поверх. Такі тут правила, – пояснив він.

Гаррі повільно застилав своє ліжко, відтак ліг і поклав голову на тонку й жорстку подушку, болісно усвідомлюючи, що мине чимало часу, перш ніж він звикне спати на ній.

– Чи можу я спитати іще дещо? – звернувся він до Квінна.

– Авжеж, але не базікай довго – треба виспатись.

Гаррі згадав Фішера, котрий свого часу сказав майже те саме під час їхньої першої ночі у школі Святого Беди.

– Вочевидь, вам вдалося якось пронести значну кількість готівки. Чому ж охоронці не конфіскували її, як тільки ви вийшли з автобуса?

– Якби вони це зробили, – пояснив Квінн, – жоден шахрай не захотів би принести сюди свої гроші, і вся система завалилася б.

Гаррі лежав нагорі й витріщався на вкриту білим тиньком стелю, він міг торкнутися її, дотягнувшись пальцями. Матрац був грудкуватий, а подушка така тверда, що він зміг лише ненадовго склепити повіки. Його думки повернулися до Сефтона Джелкса. Це ж треба, як легко його надурив старий лис… «Зніміть із мого сина звинувачення в убивстві – це все, що мене хвилює», – почув він, як батько Тома Бредшоу казав Джелксу.

Гаррі намагався не думати про оті наступні шість років. Схоже, пан Бредшоу чхати на це хотів. І це коштувало йому десяти тисяч доларів?

Він викинув думки про клятого адвоката. Згадав про Емму. Він так сумував за нею, хотів написати листа, щоб повідомити, що ще живий, але знав, що не можна. Що вона робить зараз, цього осіннього дня в Оксфорді? Як просувається її робота, адже це перший рік навчання? Чи упадає за нею хтось інший?

А що з її братом Джайлзом, його найближчим приятелем? Тепер, коли Британія вступила у війну, чи покинув він Оксфорд, щоби вирушити на війну з німцями? Якщо так, то Гаррі молився, аби Джайлз залишився живим. Він стиснув п’ястук і постукав розлючено по краю ліжка. Йому не випало зіграти свою роль. Квінн не відреагував, мабуть, подумав, що Гаррі страждає від «синдрому першої ночі».