Джеффрі Арчер - Гріхи батьків

А що з Г’юґо Беррінґтоном? Хтось бачив його після того, як він зник того дня, коли Гаррі мав побратися з його донькою? Чи знайде він спосіб повернути справу на свою користь? Адже всі повірили, що Гаррі вже на тому світі? Він викинув і Беррінґтона зі своїх думок. Навряд чи цей чоловік може виявитися його батьком…

Коли ж думки юнака повернулися до матері, Гаррі всміхнувся, сподіваючись, що вона вдало скористається десятьма тисячами доларів Джелкса, котрий пообіцяв відправити ці гроші, як тільки Гаррі погодиться зайняти місце Тома Бредшоу. Маючи в банку понад дві тисячі фунтів стерлінґів, Гаррі сподівався, що мати звільниться з роботи офіціантки у «Ґранд-готелі» і купить собі якийсь будиночок, про який завжди мріяла, – це було єдиною втіхою від усієї цієї катавасії.

А що із сером Волтером Беррінґтоном, котрий завжди ставився до нього як до онука? Адже сер Волтер міг бути його дідусем. Якби так виявилося, то Гаррі міг би претендувати на спадкові маєтки Беррінґтона та родинний титул і таким чином стати сером Гаррі Беррінґтоном. Але Гаррі не тільки прагнув, аби його товариш Джайлз, законний син Беррінґтона, успадкував цей титул, а, що набагато важливіше, відчайдушно бажав довести, що його справжнім батьком був Артур Кліфтон. Тоді це дасть йому примарний шанс одружитися з коханою Еммою…

Гаррі намагався забути, де він проведе наступні шість років.

О сьомій годині прозвучала сирена, що розбудила всіх в’язнів, котрі просиділи достатньо довго, щоб насолоджуватися нічним сном. «Коли спиш, ти не в тюрмі», – такими були останні слова, які Квінн пробурмотів перед тим, як зануритись у глибокий сон і гучно захропти. Та це не турбувало Гаррі. Його дядько Стен був хропуном вищого ґатунку.

Гаррі виснував кілька важливих для себе речей упродовж цієї довгої безсонної ночі. Щоб якось пережити цю даремну та жорстоку трату часу, «Том» стане взірцевим в’язнем, сподіваючись, що йому зменшать термін покарання за хорошу поведінку. Він спробує влаштуватися на роботу до бібліотеки і записати в щоденник все, що сталося до того, як його засудили, і про все, що станеться, доки перебуватиме за ґратами. Він також підтримуватиме свою форму на випадок, якщо війна в Європі все ще вируватиме, щоби бути готовим взяти в ній участь після того, як звільниться.

Коли Гаррі щойно спустився з горішніх нар, Квінн уже був одягнений.

– А що тепер? – поцікавився Гаррі, як новачок у перший день свого навчання.

– Сніданок, – повідомив Квінн. – Одягайся, бери тарілку та кухоль і приготуйся до відмикання дверей. Якщо запізнитися навіть на кілька секунд, декотрі охоронці із задоволенням захряснуть двері перед твоїм носом.

Гаррі узявся натягати штани.

– І не розмовляй дорогою до їдальні, – додав Квінн. – Це привертає до тебе увагу, що дуже дратує рецидивістів. Краще взагалі не розмовляти ні з ким аж до другого року відсидки.

Гаррі засміявся б, але не був упевнений, чи Квінн жартує. Він почув, як ключ обернувся у замку, і двері камери відчинилися. Квінн вискочив, мов сірий гончак із загону, а його співкамерник відстав лише на крок. Вони приєдналися до довгої черги мовчазних в’язнів, котрі проходили майданчиком повз відчинені двері порожніх камер, перед тим як спуститися спіральними сходами на перший поверх, де снідали їхні друзі по нещастю.

Колона зупинилася ще задовго до того, як дійшла до їдальні. Гаррі спостерігав за служками в коротких білих куртках, котрі стояли коло казанів. Охоронець із кийком у довгій білій куртці стежив за всіма, щоби переконатися, що ніхто не отримав зайву порцію.

– Як приємно бачити вас знову, пане Сідделл, – тихо зронив Пет охоронцю, як тільки вони дійшли до початку черги.

Двоє чоловіків потиснули руки навзаєм, ніби давні друзі. Цього разу Гаррі не зміг помітити, як гроші переходять із рук у руки, але стриманий кивок пана Сідделла вказав на те, що угоду скріплено.

Квінн рухався в черзі, а його жерстяна миска наповнилася смаженим яйцем із твердим жовтком, купкою картоплі, швидше чорної, ніж білої, і двома скибочками черствого хліба.

Гаррі наздогнав Квінна, коли тому в кухоль хлюпнули кави. Служки виглядали спантеличеними, коли Гаррі дякував їм по черзі, ніби він був гостем на чайній виїзній вечірці.

– Дідько… – сказав він, коли останній служка збирався налити йому кави. – Я ж залишив свій кухоль у камері…

Служка наповнив кухоль Квінна до краю.

– Не забудь наступного разу, – повчав співкамерник Гаррі.